Розділ 1. Частина 5. Безкінечний Карнавал

Ми разом з лейтенантом знаходились в порту, через те що хтось з вантажників знайшов в одному з контейнерів тіло чоловіка обсипане дивним білим порошком. Увійшовши в середину я оглянула тіло. Чоловік, близько п’ятдесяти років. Коротке чорне волосся з сивиною, очі закриті. Великий ніс, тонкі губи, шкіра бліда зі зморшками. Брови густі, довгі та трохи хвилясті.

Невідомий одягнутий в дорогий чорний костюм трійку, виготовлений з кашеміру, білу сорочку, темно синю смугасту краватку. Запонки срібні з якимось гравіруванням. Взуття шкіряне, нове, лакове. На підошвах багнюка, декілька плям біля шнурків. На великому пальці лівої руки масивний перстень з темно коричневим каменем.

Я перевела погляд на лейтенанта. Чомусь мені здалось що він знав невідомого. Я прийняла рішення наблизитись до нього. Біля тіла лежить квиток на виставу цирку Сера. Я підняла погляд знову і помітила що д’Амеліо стиснув губи. Щось тут не так. Це ж капітан Тернер!

В моїх очах промайнуло здивування. Мої руки стиснулись, а нігті в’ялись в шкіру. Капітан Тернер, колишній начальник нашого відділу якого перевели, лежав мертвий перед нами. Серце почало битися швидше, а в мозку крутилась лише одна думка, що сталось?

Д’Амеліо взяв глибокий подих і сказав, не відводячи погляду від тіла: 

— Це не виглядає як природна смерть. Цей порошок — це, мабуть, ключ до розгадки, — промовив він.

Я швидко розгорнула мій блокнот і почала записувати деталі: 

"Тіло капітана Тернера. Виглядає як отрута або щось подібне. На тілі немає слідів боротьби. Знайдено квиток на циркову виставу. Д'Амеліо має підозру."

Д’Амеліо знову переглянув кілька фотографій, які були прикріплені до листа від Ельзи. Вигляд капітана Тернера на знімках був живим і здоровим, а тепер його тіло лежало перед нами.

— Ельза має рацію, — сказав лейтенант, відводячи погляд від тіла, — враховуючи усе ми маємо справу зі злочином. Та якщо це пов’язано з цирком Сера, то це точно може бути частиною чогось більшого.

Я подивилась на фотографії, що лежали на столі поруч з квитком на цирк. Ельза попередила, що цирк може бути прикриттям для злочинів, і якщо це правда, то капітан Тернер, ймовірно, знав щось цікаве.

— Ми повинні розпочати розслідування негайно, — наказав лейтенант, — ми зберемо всі можливі докази й з’ясуємо, що тут відбувається. Зателефонуй Ельзі та скажи, що ми взялися за це.

— Не можу, — холодно відповіла я, — після листа вона не виходить на зв’язок.

— Тоді, моя люба Лара, — промовив він спокійно, після чого додав, — в нас мало часу.

— Ви краще повідомте центральний штаб, — запропонувала спокійно я.

— Якщо все буде погано, зламайте плиту і ходіть в наш ресторан, — наказав чоловік, після чого розвернувся і промовив, — Сміт, повідом центральний штаб що капітан Тернер не сильно живий.

Через декілька хвилин Сміт повернувся до нас блідий наче примара.

— Лейтенанте, вас усунули від справи, — прошепотів він.

— Мене також? — здивовано запитала я.

— Ні, — відповів холодно офіцер, — але тепер ви не можете спілкуватись, поки розслідування не буде завершене.

Лейтенант мовчки подивився на Сміта, а потім на мене. З нашого вигляду було видно, що обидва ми не збираємося дотримуватися цього наказу. Приголомшений та розлючений від такої новини, д’Амеліо вирішив діяти власноруч.

— Бачу іншого вибору мені не дали, — холодно відповів він, після чого запитав, — і на кого вони мене проміняли?

— На інспектора Вулфа, — відповів Сміт.

— Я подаю у від… — закричала роздратовано я, але миттю лейтенант закрив мені рота своєю рукою.

— Виграю цю партію за мене, Amato, — наказав холодно він та пішов геть.

— Так, сер, — погодилась я, після чого підняла погляд і запитала в Сміта, — коли цей Вульф приїде?

— Через тридцять хвилин, не більше, — відповів спокійно він.

— І для чого він мені? — запитала я, після чого продовжила, — я здатна вести розслідування самостійно.

— Його першочергове завдання стежити за вами, — спокійно відповів він.

— Вони мене не здивують ще більше, — холодно прокоментувала я.

— Міс Фостер, перепрошую за питання, але чому лейтенант вас так назвав? — запитав спокійно Сміт.

— Стара історія, в нього таке почуття гумору, — пояснила спокійно я.

— Ви ж говорите італійською, могли б ви перекласти? — попросив спокійно чоловік.

— Ні, — холодно відповіла я, після чого додала, — це може нашкодити моїй репутації.

Сміт помітив, що мені не до жартів, і відмовився докладніше дізнаватися про те, як лейтенант мене прозвав. Замість цього він швидко розповів про інспектора Вульфа, який, здається, був професіоналом у своєму ділі, але його репутація в області етики та засобів розслідування була далеко не бездоганною.

Згодом, поява інспектора Вульфа в нашому приміщенні була несподіванкою. Високий, суворий, з темними волоссям, його очі були світло блакитними зі зверхнім поглядом. Його обличчя було беземоційним та худим, з досить масивною щелепою та орлиним носом. На його правій щоці були жахливі шрами, наче отримані під час артилерійського обстрілу. 

Він був одягнутий в ідеальний, темно синій костюм із білосніжною сорочкою та яскраво червоною краваткою. Його взуття було також доглянуте та лаковане, ніби він тільки що вийшов з модного бутіка.

— Леді Лара Фостер, — представилась холодно я та протягла йому руку.

— Едвард Вулф, — представився він та потиснув мою руку.

— І от на кого вони проміняли лейтенанта, — пожартувала я.

— Ваш улюблений д’Амеліо не такий вже чистий, — відповів холодно він, після чого запитав, — вам щось відомо?

— Закон дозволяє мені не свідчити проти себе, — сказала я, після чого продовжила, — думала мій наглядач буде дещо більш мовчазним. Давайте, дамо один одному робити свою справу.

Інспектор Вульф насупив брови, але вирішив не продовжувати цю тему. 

— До речі, ви маєте які-небудь власні теорії щодо цього випадку, леді Фостер? — запитав інспектор.