Кінець. Частина 4. Тіні Оверхілл

Перед мною сидів знайомий мені чоловік. Доктор Вільям Джонс. Його волосся було досить коротким, чорним, але ідеально вкладеним. Його очі були чорними та маленькими, а його погляд був лячним. В нього були густі чорні брови та тонкі стиснуті брови, його шкіра була блідою і досить сірою, а його ніс досить великим. Він був одягнутий в ідеальний темно зелений костюм з вовни, з вибіленою бавовняною сорочкою, темно сірою шовковою краваткою та срібними запонками. 

Навпроти нього сиділи ми. Мені здавалось що доктор був дещо схвильованим, але попри все старався зберегти спокій. Лейтенант перевів байдужий погляд з теки на підозрюваного, після чого продовжив вивчати документи. 

— Доброго дня, — привіталась спокійно я.

— Що вам потрібно? — запитав роздратовано Джонс.

— Ми все здаємо, — холодно відповів лейтенант.

— Що знаєте? — промовив підозрюваний.

— Все, — прошепотіла я, після чого додала, — абсолютно все.

— Не правда, — сказав чоловік.

— Ви вкрали Діану Гамільтон і вбили, чи не так? — запитав спокійно д’Амеліо.

— Ні! — прокричав роздратовано він.

— Я пропоную вам все-таки покликати свого адвоката, — запропонувала спокійно я.

— Ні, — відповів холодно чоловік.

— Вам не дасть гординя? — запитала спокійно я.

— Що ви собі дозволяєте! — прокричав роздратовано він.

— Нічого зайвого, — холодно промовив д’Амеліо, після чого додав, — я хочу вам нагадати про ордер на ваш арешт.

— Я зараз піду геть, — сказав роздратовано доктор.

— Вам краще залишитися тут і спокійно почекати на адвоката, якщо ви йому подзвоните, — запропонував лейтенант, суворо дивлячись на Джонса. 

— Я не маю наміру це робити, — відповів він, підстрибуючи зі свого місця. 

— Вас не випустять, — заявив д'Амеліо.    

— Вибачте, лейтенант, але я вам не вірю, — відповів Джонс, встаючи й штовхаючи стіл у своєму руху. 

— Тоді пане Джонс, вам доведеться пройти через мене, щоб вийти з цього приміщення, — суворо сказав лейтенант, вставши та блокуючи йому дорогу.

Доктор Джонс на мить зупинився і подивився на лейтенанта з виразом невдоволення. Його чорні очі блищали від напруження, і він мовчки відступив на кілька кроків назад.

— Я не маю наміру грати в ваші ігри, — заявив він, вирішивши врешті-решт не викликати конфлікту.

Лейтенант сів на своє місце і знову занурився в документи, але його погляд, який миттю загорівся свідчив, про те що він щось знайшов. 

— Ми маємо багато питань, докторе Джонс, — продовжила я, намагаючись зберегти спокій, — ваш зв'язок зі зниклою Діаною Гамільтон є фактом, тому прошу вас уточнити певні неприємні моменти.

Доктор поглянув на нас зі зневірою, а його чорні брови неприязно стиснулись.

— Вибачте, якщо моя присутність вас обурює, — додав лейтенант, не піднімаючи очей з паперів.

— Ви вже обурюєте мене своїми безглуздими питаннями, — відповів Джонс, але, побачивши суворий вираз обличчя лейтенанта, вирішив трошки зм'якшити тон.

— Я не звик намагатися виправдатися перед поліцією. Я ні в чому не винен.

Моя спроба подолати напруженість не була успішною. Лейтенант відкрив рот, щоб поставити нове питання, але в цей момент у кімнату увійшов Сміт, тримаючи в руках папірець.

— Лейтенант, у нас є нові дані щодо Джона Джонса, — повідомив він, подаючи документ лейтенанту.

Лейтенант взяв документ в руки та швидко оглянув його. Він підняв брови, наче був надзвичайно зацікавлений новими відомостями.

— Це цікаво, — сказав він, поглядаючи на Джонса.

— Що там написано? — поцікавився доктор.

— Здається, є показання свідків, які стверджують, що вас бачили поруч з Діаною Гамільтон в день її зникнення, — відповів лейтенант, не випускаючи погляду з документа.

Джонс подивився на арештованого, а його вигляд знову став лячним. Він швидко змінив вираз обличчя і посміхнувся.

— Це абсурд, — сказав він, — Я навіть не знаю, хто ця Діана Гамільтон.

— Свідки твердять інше, — зауважив лейтенант, відкладаючи документи в теку, — як ви не могли знати дівчину що працювала на вас, навіть зрідка не бачили?

— Не може бути, — холодно відповів він.

— Тоді поясніть, будь ласка, це фото, — попросила спокійно я.

Лейтенант витягнув з теки фотографію і показав її Доктору Джонсу. На знімку була Діана Гамільтон, усміхаючись, та чоловік, який, за заявою свідків, був саме ним.

— Якщо це не ви, то як пояснити це фото? — запитав лейтенант.

— Це маніпуляція або якась жахлива помилка. Якщо ви поглянете уважно, ви побачите, що... — промовив він роздратовано.

Доктор Джонс не встиг закінчити речення, як його перебив лейтенант:

— Свідки вперто стверджують, що це саме ви. Вони знали Діану Гамільтон і підтверджують ваше знайомство та вашу причетність до її зникнення. Як ви це поясните? — запитав холодно він.

Чоловік поглянув на фото і насмішку його обличчя зникла. Він став блідим, а його вираз став напруженим.

— Це не я. Я не знаю, хто цей чоловік, і я ніколи не бачив цю дівчину в житті, — стверджував він, проте його голос став невпевненим.

Лейтенант доклав фото до теки й знову спрямував свій суворий погляд на Джонса.

— Вам краще подумати добре, доктор. Якщо свідки та фото не виглядають для вас достатньо переконливо, у нас є й інші докази, — сказав холодно д’Амеліо.

— Для прикладу прекрасне фото де ви танцюєте з трупом міс Гамільтон, — відповіла холодно я.

Доктор Джонс виглядав, як чоловік, який опинився в оточенні несприятливих обставин. Його обличчя втратило упевненість, і він швидко переглядав у своїх думках можливі варіанти виходу з цієї ситуації.

— Це неправда! Я не знаю, що ви тут намагаєтеся довести, але це абсолютно несправедливо! — прокричав він.

Лейтенант дивився на нього беззаперечно, не проявляючи найменших ознак сумніву.

— Ми вже перевірили вашу історію, доктор. Інші свідки підтверджують ваше знайомство з Діаною Гамільтон. Якщо у вас є які-небудь аргументи або пояснення, ви можете поділитися ними.