Розділ 1. Частина 4. Тіні Оверхілл

— Доброго дня, — промовила я подзвонивши судді.

— Доброго дня, — промовив спокійно чоловік з іншого боку трубка, — офіс судді Ройса.

— Так, так, — промовила я дуже схвильовано, після чого продовжила, — це детектив Фостер зі спеціального, дзвоню з питанням коли можемо отримати ордер на обшук гуртожитку де жила зникла.

— Якщо приїде лейтенант, то завтра на четверту, — промовив спокійно чоловік.

— Приїде, куди наш неоціненний лейтенант дінеться, — промовила я спокійно, д’Амеліо вже дуже давно треба найняти собі секретарку.

— Суддя буде очікувати, — відповів він спокійно та продовжив, — за протоколом я маю запитати про деталі. Ім’я зниклої та решта деталей.

— Зникла Діана Гамільтон, тисячу дев’ятсот третього року народження, дата четверте березня, — промовила я спокійно.

— Так, записано, далі, — промовив він спокійно.

— Медсестра в Оверхілл, зникла на території лікарні, — продовжувала я спокійно, — ми підозрюємо викрадення.

— Добре, — промовив він спокійно та продовжив, — ще щось?

— Нічого, — відповіла йому я та продовжила, — дякую за вашу увагу, до побачення.

— До побачення, — промовив він після чого поклав трубку.
 
Справа проти Оверхілл, що за дивацтво. Судимо психлікарню, точніше збираємо докази проти них. І преса, треба ще домовитись за всі інтерв’ю, вислати матеріали, роботи не початий край. Знайшов собі секретарку! Я була найкращою в академії та просто заради цього, щоб сортувати папірці? Як виявилось бути мною не весело, старатись бути найкращою з найкращих, і щоб ніхто не взнав мого секрету. Адже я знаю хто вбивця, цей виродок, що мучив мене роками в снах.

Пів години, цього часу вистачило, щоб найкращому другу мого батька знищити моє життя. Пів години, кричав голос в моїй голові. Пів години через які я боялась спати, ходити до школи. Просто, тому що захотів. Грегорі Брейвен, ти найгірший виродок з яким я зустрічалась за весь час. Привозив мені подарунки та запевняв що все буде добре, що вбивцю знайдуть. А ти вбив мого тата і мою маму. За що? За що? Лунало в моїй голові. Я розридалась та впала на коліна порвавши панчохи.

Чому я все згадала, подумала я та поглянула в дзеркало. Все моє обличчя було вимащене тушшю, з червоними очима та щоками. Треба привести себе в порядок, подумала я, після чого витерла очі й встала. Тільки порвані панчохи… Подумала я і поглянула за вікно. Ніч. Подумала я та зібралась на вихід, час мені відправитись додому. Життя буває складним і неприємним, але час шукати крихти світла в ньому.

Я поглянула на рукопис що лежав на столі, було написано мною вже цілих п’ятдесят сторінок, я взяла його в руки й подумала, що вже час домовлятись про публікацію в газеті. Коли я починала писати я не знала однієї важливої речі, книга це як дитина, і виливати на не всі свої життєві проблеми марна та дурна витівка. Дитина ніколи не зрозуміє чому мама яку вона так чекала приходить додому і замість обіймів кричить, читач не зрозуміє всіх проблем з якими я стикнулась.

Лейтенанта ні де не було, що трохи здивувало мене, після чого я покинула територію відділу. На вулиці мрячило, а туман стелився над містом. Я відправилась до дому, треба було взяти тепліший одяг, я замерзла. Повернувшись додому я роздягнулась, після чого швидко повечеряла та зробивши всі свої справи, я відкрила справу батьків. Ні цього не потрібно було робити, подумала я і в різкому пориві заховала теку під диванну подушку. Треба далі писати, подумала я та почала працювати над нею. Закінчивши ще сторінку тексту, я все відклала та відправилась спати.

Ніч, на моє превелике щастя пройшла без сновидінь, і з очікуванням нових дивних деталей в справі я швидко поснідала вареним яйцем та тостом з сиром та беконом зібрала все необхідне для роботи. Одягнувшись в довгу темно-зелену сукню з грубим чорним ременем та великою бляхою, також я одягнула на шию нитку перлин, після чого зібрала волосся в тугий пучок. Я взяла свою сумочку після чого відправилась на роботу.

На роботі все було нормально, на перший погляд. Тільки дивні погляди з боку всіх, що можна було пробачити, згадуючи справу за яку ми взялись. Ні доказів, ні тіла, чесно кажучи, справжня труба, ніхто в здоровому глузді з інших відділів, не взявся б за це, але ми працювали над цим. Я піднялась до себе і помахала рукою Свонн, вона зараз працювала над чимось. Я сіла за свій стіл і відкрила списки документів.

Прийшли результати експертизи з всього знайденого за час першого обшуку.
В переодягальні в пустій шафці що як виявилось за записами належала зниклій ми виявили сліди морфію та попелу. Дивно, подумала я, хто так переводить товар, якщо йти за версією головного лікаря що вона крала препарати й продавала їх всім охочим. Такою було виявлено цілий пакетик найчистішої S№6. Дивно. Також ордер не давав можливості обшукати старий морг та часину підвалу. Я оглянула декілька фотографій з лупою і сильно здивувалась, нічого дивного. Ставши зі стільця я наблизилась до Свонн та передала їй декілька фотографій. Вона зі здивуванням подивилась на мене і зі здивуванням сказала.

— Все занадто добре! – ледь не закричавши промовила вона.

— Це мене також дивує, — промовила я спокійно та продовжила, — те що знайшли в шафці зниклої це трохи дивно.

— Враховуючи те що там були тільки медикаменти, — сказала спокійно Свонн, — а не одяг в якому пішла Гамільтон на роботу, сумочка, гроші чи косметика.

— Отож-бо! – ледь не прокричала я і не очікуючи на відповідь Емілі продовжила, — неначе хтось забрав всі її речі та знищив, чи може заховав, що там далі написали?

— Сліди зламу на замку, подряпини… — промовила я та задумалась над сказаним, — якщо це зробив головний лікар, то він би мав просто взяти ключі.

— Переглянь свідчення, — промовила спокійно Свонн.

— Почекай, — промовила я та відкрила іншу сторінку, після чого заговорила, — міняли замки, майстер ключ ще не виготовили на момент зникнення медсестри.