Пролог. Частина 4. Тіні Оверхілл

— Детективе Фостер, — промовив прокурор і холодно поглянув на мене, — ви готові засвідчити що до смерті Маргарет Вотс є недбале ставлення до безпеки власника фабрики, Говарда Мелроя?

— Так, — відповіла я спокійно та витримавши драматичну паузу продовжила, — якби сер Говард Мелрой навантажив себе прочитанням всіх правил і норм, можна без заперечення заявити що жертва була б живою. Економія на засобах безпеки привела, як бачите, до плачевних наслідків. Економія декількох тисяч доларів призвела до того, що він витрачає тепер щодня таку суму.

— Детективе Фостер, — запитав далі прокурор, — що ви думаєте про доктора Вільяма Джонса?

— Не розумію суті питання, — відповіла я спокійно, — лікар поганенький, не людина, а кошмар, готовий збрехати за одну, другу копійчину. А що вас цікавить?

— Добре, — промовив прокурор проігнорувавши питання, — що ви розкажете про випадок з Ендрю Смітом.

— Його медсестричка ледь не задушила дитину, — відповіла я та продовжила, — протоколи є в справі.

— На основі цього я вимагаю виключення свідчень доктора Вільяма Джонса зі справи, — промовив прокурор.

— Суд присяжних розгляне це, — промовив суддя і вдаривши молотком продовжив, — оголошую засідання закритим. Продовження засідання в четвер о третій.

Коли всі пішли геть з зали, я пішла разом з ними. У великому просторому холі суду стояв д’Амеліо, в чорному костюмі з білою сорочкою, в руці він чомусь тримав протоколи. Дивно, подумала я, в лейтенанта сьогодні вихідний мав бути. Та все-таки після того, як стались деякі дивні події на мій день народження, ну трохи перепила, ну старався мене суддя Вілсон викрасти, з ким не буває. Але їздити забирати мене з суду, не має жодної потреби. Я наблизилась до нього та усміхнулась йому.

— Доброго дня, — промовила я спокійно.

— Доброго дня, — холодно відповів чоловік, — як у вас справи?

— Непогано, але ця справа, — спокійно промовила я та продовжила, — але дивитись на розмотане тіло в верстаті не найприємніше для психіки. 
 
— Зрозуміло, — промовив він спокійно та продовжив, — як іде суд?

— Ще невідомо, — відповіла я та продовжила, — це не суд, а дивна суміш.

— Переможе демократія, — промовив д’Амеліо жартома.

— Так, — відповіла я та продовжила, — в мене єдине питання, чому ви взагалі тут?

— Мені треба з вами порозмовляти, — відповів мені лейтенант, — я щось дивного знайшов.

— Можете, будь ласка, сказати? — запитала я тихо в нього.

— Тут дивна суміш з зав’язків з всього що відбувалось останні десять років в Оверхілл, — промовив спокійно він, — я завтра порозмовляю з усіма, але для початку нам потрібен ордер.

— Ну суддя Ройс здається до мене прихильний, — відповіла я та продовжила, — а тоді можна порозмовляти з прокурором.

— Ви можете трохи почитати цей прекрасний звіт, я і так піду до нього, — промовив д’Амеліо та продовжив, — поки я порозмовляю про деякі чоловічі справи з прокурором.
 
— Так, сер, — відповіла я та продовжила, — ви сьогодні не на службі, я йду розмовляти з суддею.

— Іди, — промовив він та вказав рукою на суддю.
 
Поглянувши на суддю, старого чоловіка з коротким сивим волоссям, обличчям вкритим зморшками з довгими бровами. Його очі були карими та вигорілими. Він стояв трохи обіч, і обдумавши все я кинула останній короткий погляд на д’Амеліо я набралась сміливості, після чого я підійшла до судді. Я мовчки почекала вдосталь часу, щоб зібратись з думками та заговорила.

— Нам потрібен ордер на обшук Оверхіллу, — спокійно промовила я тримаючи себе в руках.

— Багато кому потрібний ордер на обшук Оверхіллу, — промовив суддя спокійно, — які в вас докази?

— Всі наші докази було передано під час цієї справи, — холодно відповіла я та продовжила.

— Жоден відділ не закінчив справу Оверхілл за останні десять років, — відрізав суддя.

— Жоден відділ не отримав на це ордер, — холодно відповіла я.

— Добре, — холодно промовив чоловік та продовжив, — назвіть мені одну причину чому я маю видати вам ордер.

— Те що відбувається в Оверхілл має завершитись раз і назавжди, — промовила холодно я та продовжила, — тут і в всьому світі. Там в першу чергу люди, а не каліки.

— Цікавий аргумент, — промовив він спокійно та продовжив, — ніхто ще не згадував про пацієнтів, чому ви вибрали саме цей аргумент?

— Тому, що спеціальний відділ служить в першу чергу народу сполучених штатів, а не судовій системі, — холодно відповіла я стараючись зберегти спокій.

— Ще цікавіше, — холодно відповів він спокійно, — покличте лейтенанта в мій кабінет, випишу вам ордер.

— Дякую, сер, — промовила я та усміхнувшись і поклонилась йому.

Тріумфуючи всередині від легкої перемоги я ледь стримала себе, щоб не усміхнутись ще сильніше через натовп з всіх хто приходив дивитись на справу до лейтенанта та прокурора що стояли осторонь. Прокурором Гордоном був чоловік середнього віку трохи старший за лейтенанта в темно синьому костюмі що мав викликати довіру до нього в присяжних, зі світло блакитною шовковою краваткою та в білій сорочці. Його волосся було дуже коротким і темним, він мав густі брови та вуса, його очі були маленькими та темними. Він мав трохи зморшок на лобі й був трохи нижчим за лейтенанта. Постукавши лейтенанта по плечі я промовила.

— Ордер на Оверхілл буде сьогодні, — промовила холодно я та продовжила, — тільки не забудьте зайти до судді вже.

— Рекорд, — промовив спокійно лейтенант, — одні суддю за два роки на ордер не вмовили, і як так у вас вийшло?

— Старі батькові зв’язки, — промовила я спокійно.

— Цікаві у вас працівники, — сказав прокурор та продовжив, — добре що міс Фостер зарекомендувала в себе як добра, мила дівчина яку помилково записали в вашу коханку, лейтенанте, а не як вашу жіночу версію.

— З чого я щасливий, — відповів спокійно лейтенант та продовжив, — адже невесело б закінчились наша справа про Оверхілл. Поки я буду домовлятись з суддею, міс Фостер складіть компанію прокурору.