Розділ 2. Частина 3. Sour Sqeasy

Жахливо, жахливо, подумала я. Я сиділа на даху відділка не знаючи що робити. День вже майже закінчувався, сонце хилилось на захід. Дивний, дивний день. Ще зранку все було добре, а потім це зізнання. А потім ми тягнули їх до камер. Як в камері били того сраного педофіла, а потім нічого. Тільки шум в голові, чомусь нових спогадів не було. Як це могло статись. І от я сиджу тут та п’ю колу, взагалі коли я встигла вибігти в магазин. Я ж сьогодні хотіла вбити людину. Здається, лейтенант відпустив мене раніше. Я могла стати такою як вони.

Де дитина? Подумала перелякано я, чому я не можу знайти Катрін Есмонт! Прокричала я наче подумки, і розплакалась. Нічого не вийшло, але тільки сьогодні. Я відкрила справу, на мене дивились з фотографії маленькі дитячі оченятка. Я знайду її живою, подумала я. Я точно знайду її. Показання свідків, було написано Смітом, зі слів однієї вчительки написано було, зранку Кітті запізнилась на декілька хвилин, ще кілька місяців тому вона стала дуже закритою, вона не пояснила причину свого запізнення на математику.

Зі слів однокласниці: Кетрін спочатку була дуже відкритою, дружила з усіма, але потім тітка заборонила їй спілкуватись з нами. Сьогодні вона мала піти з нами на урок Хору, вона пішла на урок трохи раніше, ніж завжди, в нас перерва поміж хором та географією сорок хвилин, ми завжди йшли туди приблизно за двадцять хвилин до початку, нам просто до церкви потрібно перейти дорогу, але вона пішла за тридцять хвилин.

Ми знали що її могли викрасти на тій дорозі, там погана видимість з боку школи, повна відсутність охорони, а ще там знайшли її змінне взуття. Точно! Подумала я, вона ж надзвичайно схожа на оду з жертв Нолана про яку говорила Емілі. Я думаю треба завтра поговорити з нею про це. Вже прийшла нічна змінна, ну час мені іти додому. Видихнувши й забравши з собою пляшку спід напою, та відправилась до дому.

Вулиці були дивно пустими, тільки зграї п’яних, молоді та людей середнього віку, навіть декілька з них було старшого віку. Вони були незрозумілою сумішшю з обох статей, рас та суспільних класів. От дівчата зі швейної фабрики в дивних сукнях розважались в компанії багатії, і навіть один дрібний чиновник маршував з пляшкою абсенту в руці. Багато кого нервувало стирання граней між різними класами, через нелегальні клуби. На стовпі мимо якого я пройшла висіли оголошення про зникнення Кетрін Есмонт.

Закусивши губу через безсилля, я пришвидшила крок та відправилась додому. Виконавши всі домашні справи та закінчивши свої справи я відправилась спати. Снів на моє превелике щастя не було. Проснулась я з дивним відчуттям, а моя голова крутилась так, неначе я напилась. Діставши однієї з поличок ще батькову флягу з бренді я зробила невеликий ковток. Здається стало легше. Час іти на роботу. До чого я дожила, прокричала я у своїй голові. Дідько! Я ж проснулась серед ночі й зробила щось. Я ж чомусь перечитала справу батьків.

Діставши яйця з невеликого холодильника я посмажила їх разом зі шматком трохи зачерствілого хліба та розведеним молоком. Процес приготування був зовсім не складним, в краплі густого розведеного молока можна сказати не розмочувались, а обмазувались кубики хліба. В кращі дні окрім яєць і спецій, там бували й різноманітні ковбаси, сири та овочі. Точно, подумала вона, з вчора лишилась ще картопля, і змішавши усе разом з яйцями та обсмаженою цибулею я приготувала собі скромний сніданок. Я ще вчора мала поповнити запаси в холодильнику.

Я відправилась, загубившись у своїх думках на роботу. Емілі знову не було на роботі, можливо її здоров’я підірвала позавчорашня злива. Двері зі скрипом відкрились, я думала що там буде д’Амеліо чи може Сміт, але все-таки Свонн прийшла. Вона виглядала стомленою та трохи хворою. В неї були темні кола під очима та червоним носом. Вона кинула свої речі на стіл та сіла на стілець, після чого гучно видихнула.

— Іди до дому, — промовила холодно я та встала, — якщо не підеш додому можеш отримати ускладнення.

— Все добре, — промовила вона та гучно чхнула, — я можу працювати.

— Ні, — різко відповіла я та нагнувшись написала щось на листі, — бери й додому, зайди по дорозі за цією адресою, отримаєш довідку про хворобу.

— Дякую, — промовила вона та продовжила, — але…

— Без жодних але, — перервала її я та серйозно продовжила, — як старша за званням я несу відповідальність за тебе, чи хочеш дістати пневмонію?

— Та ні, — відповіла вона спокійно.

— На вихід, — промовила спокійно я та продовжила, — отримай довідку та не бери ліків. Бог знає що в тих радієвих льодяниках.

— Окей, — промовила вона та вийшла з кімнати.

Час йшов не на дні, краще сказати на години. Нічна зміна нічого не знайшла, перед мною лежали результати експертизи ранця. Сліди людської крові, плями від молока, крихти печива на одязі, плями від мила на формі, сліди невідомо рідини на шкарпетках. Вирвані сторінки від 60 до 98 в підручнику з географії, їх знайдено закривавленими в іншій частині ранця. Вона може вже не жити, ні, ні, ні, гнала я геть від себе жахливі думки. Двері відкрились і там стояв Сміт, він був трохи схвильованим, а на коричневому піджаку була помітна темно червона пляма. Кинувши на стіл теку з результатами він заговорив.

— Це кров тварини, — промовив він, — не знаємо якої.

— Якась чортівня діється, — відповіла я, — в мене питання, де лейтенант?

— В нього якісь дивні справи, — відповів мені Сміт, — щось зв’язано з суддею та контрактами.

— Часом не з суддею Вілсоном? – запитала я спокійно.

— Здається так, — відповів він холодно.

— Приготуйте чорну теку на Вілсона, — промовила холодно я, — широкого спектра.

— Так, мем, — промовив він та вийшов геть.
 
Шантажувати суддю, можна було вважати спочатку дурною ідеєю, але вибору мені не залишалось. Треба грати в подвійну гру. Пропрацювавши ще декілька годин над усіма звітами з недавніх пошуків я вирішила зробити невелику перерву. Я вийшла з кімнати, та дістала з зачіски шпильку, після чого наблизилась до кабінету д’Амеліо. Зламаю двері й отримаю все що бажаю, подумала я, але зачепивши дверну ручку вони зразу відкрились. Лейтенант вернувся раніше ніж я думала.