Кінець. Частина 2. Діамантовий Пес

Завжди за кінцем йде новий початок, а під руку зі справедливістю йде корупція. І навіть з усіма доказами уникнути правосуддя було досить легко для вбивці? Чому, це питання взагалі може з’являтись у звичайних людей? Чому поліція має право вбивати невинних жінок, дітей, чоловіків, без причини, а просто, тому що захотіли? Ні, не при виконанні, а просто напитись й натворити лайна, бо можуть? А судді, що мають недоторканість, і роблять що забажають? Так і фон Браун в гонитві за владою наробив дурниці.

Але можна назвати дурницею вбивство п’яти людей та замах не вбивство, не повернеться назвати. Та все-таки життя почало ставати на круги своя, і попри те що сталось і жахливе відчуття незавершеності справи я все-таки змирилась. Колись я повірила що вина в цьому диявол, та зараз тільки сміюсь. Чому у бога всесильний противник?

Чому бог давши вибір карає за нього навіть невинних? Чому діти вмирають від не виліковних хвороб? Адже що зробили мої батьки, щоб бути жорстоко вбитими? Бог забирає найкращих чи може віра рятує? Так чому найгірші збоченці живі? Чи чому одного прекрасного дня священник просив звільнити вбивцю, бо він, бачте покаявся.

Сміт з дружиною Маргарет прийняли рішення всиновити Ендрю, після того, як наші спеціалісти завірили про те що він повністю здоровий, вони подали документи до суду. Зробивши декілька приємних дзвінків до мого улюбленого двоюрідного брата, через якого я виплачувала борги за лікування мого дядька, і ледь не збанкрутувала, навіть оплативши похорони, з погрозою що за яйця затягаю по судах він погодився все владнати в до судового порядку.

Та говорять що така річ як карма існує, і цього дня я мала це взнати. Завершивши працювати трохи пізніше ніж за звичай, через безліч звітів я була жахливо втомленою. А на носі мій день народження, точніше всього лиш за десять днів. Але поки що в мене не має настрою для свята. Всі події останніх місяців мене засмучують. Та все-таки час рухатись далі та виконувати професійний обов’язок, час вибирати менше зло. На одному зі стільців лежала біла картонна коробка, що була зав’язаною темно синьою стрічкою.

Він постарався, подумала я. До неї була прикріплена записка, написана грубим почерком д’Амеліо. Вибач, я завжди знав що роблю не правильно, та попри все я мав приймати ці неправильні рішення, було написане ним.

Я поглянула на вечірню газету, не встигши розпакувати подарунок помітила кричущий заголовок, «Скасування сухого закону: Міф чи Нова реальність», моєму здивуванню не було меж, нижче було написано «Половина конгресу вважає прийняття закону помилкою, конгресмен А висловився що їх ввели оману коли конгрес приймав сухий закон». В першому абзаці було написано «Чи взагалі потрібен був сухий закон?

Ще п’ятнадцять років тому населення США свідомо зменшили кількість випадків розпиття алкоголю на роботі, через негативну суспільну думку стосовно цього. В першу чергу сухий закон мав обмежити продаж міцних алкогольних напоїв, але введення його більш жорсткої форми стало неприємною несподіванкою для громадян. Зменшення кількості випитого алкоголю на державних графіках всього лиш введення в оману громадян, адже відтепер це не можливо відстежити.

Збільшилась кількість арештів через злочини зв’язані з алкоголем, кількість алкоголіків серед неповнолітніх, середній вік захворювання на цироз печінки знизився, через невдалі спроби обмежити виготовлення нелегального алкоголю безліч людей померли, зріст злочинності та краща її організація до введення заборони.
Прийнявши рішення що закінчу з цим завтра я розпакувала подарунок, нова сукня для сьогоднішньої роботи під прикриттям. Скільки вона взагалі коштує? Промайнула в мене думка. Темно синя атласна сукня до підлоги й з розшитим шлейфом срібними паєтками. Скинувши з себе свою темно бордову сукню з бавовни з довгими рукавом і тонким чорним ремінцем на стегнах я залишилась тільки в спідній білизні. Зі скрипом відкрились двері, дідько я ж не закрила їх, і пролунав голос лейтенанта.

— Ви ще перед мною не роздягались, — промовив він жартівливо.

— Закрийте двері з того боку, — промовила я роздратовано.

Закотивши очі я вдягнулась, і закинувши свій одяг в коробку я зібрала всі речі й відправилась у розвідку разом з д’Амеліо. Хто взагалі змусив мене погодитись на це, до того ж поза роботою. Але керівництву було ну дуже цікаво взнати ще щось про червоний героїн. Закинувши свої речі в багажник я сіла в машину в очікувані поїздки до кабаре «Афіни». Коли до машини сів лейтенант, він майже відразу спокійно промовив.

— Хтось вбив сьогодні, по обіді, фон Брауна, — сказав він холодно та спокійно, наче йому було байдуже, — в мене є підозри, але через повну відсутність доказів я був змушений закрити справу.

— Зрозуміло, — промовила я, — як ви думаєте що відбувається в місті?

— Через те що попри любов президента до сухого закону, його будуть послаблювати, — промовив лейтенант, — дрібні банди що спеціалізуються на слабоалкогольних напоях втратять позиції, хтось з гори зацікавились речовиною номер шість.

— S№6? — здивовано запитала я, — на вулицях її в наш час не зустріти, частіше в сумішах, серед найпопулярніших червоний героїн та Sour Sqeasy, рідше в Any's Pop.

— Так, — промовив холодно він, — може вони й досить популярні, дехто хоче знати хто злив S№6 громадськості.

— Так, сер, — промовила холодно я, — думаю під'єднати мої зв’язки не буде лишнім.