Пролог. Частина 2. Діамантовий Пес

Томас Аддамс був одним з тих багатіїв, що завдяки доброму походженні та великих статків родини, проживав кожен рік як найкращий у своєму житті. Одружений втретє, цього разу замість молодої панянки, він надав перевагу вже двічі вдові Амалії Уорен по другому чоловіку. Та певну сімейну ідилію було перервано дещо дивною смертю чоловіка. Серед речей через які нас викликали, я б назвала не тільки фінансові махінації новоспеченої дружини.

Ще перед нами в вентиляції кабінету, що знаходилась над сейфом нашими спеціалістами, було виявлено сліди ціанистого натрію. Та коли ми прибули на місце злочину прислуга вже старалась прибирати всі частини на особняку. Особливо мене насторожила реакція дружини на її володіння. Кожна навіть найменша деталь у її поведінці вказувала мені на те що саме вона стояла за смертю чоловіка.

— Вітаю, офіцере, — привіталась вона, звернувшись тільки до лейтенанта, — давайте я вас з супутницею пригощу чаєм.

— Дякую за люб’язність, — промовив лейтенант, — та чи не могли б ви дати свідчення у справі?

— Так, — відповіла вона, — але я настоюю на чаї.

— Тоді я погоджусь, — сказав д'Амеліо.

Запросивши нас до столу вона попрохала слуг принести чай. В незручному очікувані ми просиділи не довго, але вдова не втрачала часу. Граючись чорними локонами, вона раз по раз кидала зелений погляд з дивним відтінком на лейтенанта. Її темно червоні губи ні разу не розслаблялись за увесь час, надаючи її блідому обличчю неприємний та підозрілий тон напруження. Особливо мене насторожували дивні рухи її пальців, та той факт що вона увесь час обертала обручку.

Лиш одна з покоївок привезла візок з чаєм до столика, рівень занепокоєння жінки трохи спав. Коли служниця виклала на білу шовкову скатертину біло-синій китайський сервіз мені здалось що господиня почала заспокоюватись. Коли ми залишились з нею на одинці д’Амеліо заговорив.

— Як ви б характеризували ваші стосунки? – запитав він у неї.

— Дружні та теплі, але не без труднощів, — промовила вона, — але для вас лейтенанте просто Амалія. Мені дещо незручно від такого звертання.

— Досить дивакуватий ви говорите про шлюб, — промовила я, — неначе про угоду.

— Офіцере, — чи не вперше вона заговорила до мене, — кожен з родини високого походження усвідомлений у цьому. Можливо якби ви не шукали романтики, то давно були б заміжні.

— Кх-кх, — показово кашлянув лейтенант, — дякую за усі люб’язності, але нам потрібно оглянути решту будинку. Ми розпочнемо з вашого кабінету.

Велике просторе приміщення, з рожевими шпалерами темною підлогою і просторими вікнами, на одному з яких красувався вітраж з павичем. Все виглядало здебільшого ідеально. Абсолютно чисті книжкові полиці, однаково розкладені фігурки тварин, білосніжно чистий килим та пустий стіл. Стілець був присунутий наче на нього хтось недавно сідав, але друкарня машинка сиротливо стояла в куті. Я обійшла довкола усю кімнату та зупинилась.

— Ця кімната дещо підозріла, — сказала я, після чого попросила — треба зняти килим.

— Занадто пуста, — промовив він, та зняв килим.

— Зараз перевірю, — відповіла я лейтенанту та опустилась на коліна.

Уважно оглядаючи підлогу я миттю помітила невідповідність малюнку дерева в одному місці. Ледь вдаривши по ньому кулаком шмат деревини миттю вилетів відкриваючи потаємну ручку. Лейтенант зацікавлено пильнував за мною. Потягнувши за неї моїм очам відкрився невеликий люк в підлозі й записна книга в чорній обкладинці що була захована нам.

Відкривши її я помітила досить дивні записи, йшла як я зрозуміла кличка цуценяти, захмарна ціна, день народження і день видачі, та трохи дивні імена покупців. Особливо мене зацікавила сука, на ім'я Діадема за яку один багатій віддав, не мало, а цілий статок розміром у три тисячі доларів США.

— Погляньте, — промовила я йому, — ціни, м'яко кажучи, не для кожного.

— Три штуки за собаку, — сказав він здивовано, — я б назвав це відмиванням грошей.

— Наступні також не менш цікаві, — продовжила я, — Заффіро, Ореччіні, Коллана, Спілла, Пендант, Анулум, Армілла, Колар, Тіар.

— Трохи дивні клички для собак, — промовив до мене він, — особливо враховуючи ціну.

— Я рекомендую вам не крутити роман з підозрюваною, — відповіла я, — враховуючи докази це може серйозно завадити розслідуванню.

— І звідки ви взяли це? – запитав він у мене.

— Вона з вами досить відверто фліртувала, — промовила я.

— Готовий запевнити що чорні вдови далеко не в моєму смаку, — відповів він.

— Але нам все одно прийдеться порозмовляти – сказала спокійно я, — нам треба знати все про діамантових собачок.

— Влучна назва, — промовив д’Амеліо.

— Вибачте за незручності, — сказала я звернувшись я до господині, — докази вказують що у вас розплідник собак, та у будинку немає жодних слідів тварин.

— Томмі не сильно любив собак, — відповіла вона трохи засмучено, — та в вольєрах недавно сталось лихо. Хтось отруїв усіх собак і я була змушена їх кремувати.

— І ви когось підозрювали? – запиталась я у неї.

— Багато кого, — задумано промовила вона, — слуг, навіть чоловіка…

— В кого ще був мотив, — запиталась я у неї, — не думаю що його бажали вбити лиш ви.

— Нахабство, — прошипіла вона.

— Докажіть мені протилежне, — сухо відповіла я, — чи це буде найшвидша розкрита мною справою.

— Його бізнес-партнер, — відповіла вона знервовано.

— Ім’я, прізвище, — промовив перервавши мене д’Амеліо.

— Альберт Пітерс, — сказала вона досить спокійно.

— Дякую за сприяння справі, — промовив лейтенант спокійно.
 
— Нехай Олімпія відведе вас, — байдуже закінчила вона та жестом покликала одну зі служанок.

— За мною, — прошепотіла трохи налякано служниця.