Кінець. Частина 1. Хамелеон

— Бомбу знайшли? — прошепотіла я запитання.

— Чотири, — відповів він мені спокійно, — на опорних конструкціях.

— Хитро, — промовила я, — установлював професіонал. Якби вони вибухнули Чикаго справді б запалав.

— Панікою, — сказав мені чоловік, — а тоді хтось прийде й втамує бурі гнів, як спаситель світу грішного цього.

— Поетично, — відповіла йому я.

— Якщо ми приберемо цього монстра з вулиць, — заговорив він, — то можливо Чикаго стане спокійнішим.

— Та от якщо скасують сухий закон, — відповіла йому я, — їм прийдеться шукати інший спосіб заробітку. Я думаю їх погляд впаде на червоний героїн.

— Я чув про те що його ефект це той же екстаз що відчуває серійний вбивця, — прошепотів лейтенант, — який він відчуває убиваючи.

— Уявіть як виросте кількість убивств, — прошепотіла йому я у відповідь.

— В мене є чудові новини для вас, — сказав спокійно д’Амеліо, — мої люди ідентифікували відбитки пальців.

— І кому ж вони належать? — запиталась у нього я.

— Нашому старому знайомому, Аластору Пірру, — відповів він.

— І моє чуття підказує що проживе він не довго, — сказала я.

— Значить час оголошувати його у розшук, — промовив лейтенант.

Він направився до чорного телефону та набрав внутрішній номер. Він заговорив і закінчивши повідомляти про розшук небезпечного підозрюваного він взяв піджак та жестом запросив мене покинути кабінет. Внизу усі метушились, і спокій усіх робітників перервав наказ. Це було трохи дивно, адже весь останній час мені здавалось що ця справа закінчиться інакше і не так швидко. Говорять, лиш одна стіна вбиває орлана, і лиш одна помилка, скидає царя із п'єдесталу. Орлан летить донизу із пробитими грудьми, хоч і крила має, а цар позбавлений польоту летить на Феміди суд.

Що таке правосуддя? Що таке людські чесноти й сонця світ? Приречений ходити в тіні чи пізнає божий світ? Чи є до грішних істинне прощення, чи може кара вогняна? А може там за горизонтом лиш тьма, позбавлена всього? Чи дасть Господь милість рабу своєму? Бажання у мене лиш одне, це помста усьому, я як вампір шукаю може душу свою?

Народжений у тіні, вічно буде там бродити. І що у мене за ім’я? Аластор. Демон помсти чи все-таки захисник народу. Та чи годен я свого ім’я? Я народився сьомого листопаду тисячу вісімсот вісімдесят сьомого року в Нью-Йорку, моєю матір'ю була куртизанка Шона Пірр-Кірс, а батько залишався невідомим. Дев’ятого вересня тисяча вісімсот дев’яносто третього року, о восьмій годині по обіді тринадцять хвилин моїй матері перерізали горло. Це зробив можливо мій батько, а може вітчим, Джордж Волтер Пірр молодший.

В гарячі суперечки він поклав край двом жалюгідним життям, життю моєї матері та своєму. Коли мені виповнилось чотирнадцять, моя тітка, батькова сестра, в заміжжі Анна Габріелла Моунтроуз та її чоловік Чарльз Моунтроуз, разом зі своїми шістьма дітьми, Роуз, Жозефін, Ліло, Філіпом, Дугласом та Уолтером перевезли нас до Чикаго, залишивши нас на волю долі по вибуху газу тисячу дев’ятсот другого року.

Сімнадцятого грудня тисячу дев’ятсот десятого року я зрікся світу божого та навік увійшов до тьми. О третій дня двадцять одна хвилина я познайомився з моїм наставником. Містером Веллером. Він провів мене од низів до верхів’я хмар. Хмар пекла. Я служив йому вірою та правдою.
Моєю першою жертвою стала Іллейла Портер убита моїми руками четвертого серпня тисячу дев’ятсот шістнадцятого року. Я перерізав їй горло та виколов очі, адже вона була надто подібна до моєї матері, що вмирає.

Сьомого жовтня тисячу дев’ятсот шістнадцятого року я не стримався знову. Цього разу я обрав інший метод. Я зґвалтував її, і як справжній солдат виділив череп від атланта, залишивши миттю померлою Фінлі Афтон в провулку.

Четвертого січня тисячу дев’ятсот сімнадцятого року я забажав вбити знов. Крістал О’ши стала ідеальною жертвою. Втішивши мене орально, коли вона забажала оплати я перерізав їй горло.
Наступного разу мені прийшлось вбити Генрі Ньюмена. Ця смерть не принесла мені жодного задоволення. Але вбивати Емілі Дадсон та Ніну Ульянову було приємно. Я вирішив випробувати цікавий метод. Задушивши їх, я зґвалтував тіла та дістав кишки, щоб обв’язати їм шию. Та кількість крові мене не приємно шокувала. Особливо то, як було складно її відіпрати.

Наступного разу в мене замовили Сюзан Макарті. Я перерізав їй горло та закопав на подвір’ї сьомого червня тисяча дев’ятсот дев’ятнадцятого року. Вона там гнила вдосталь часу, але потім я був змушений її перезакопати її в Блек моунтан. В неї був досить красивий череп, та цей сувенір я не міг залишити.

Тоді я вбив необережного Пола Тейлора, що не зміг надурити нас. Перерізавши йому горло я залишив його стікати кров’ю. Це було так неприємно. Прийшлось виправити це при вбивствах Донни Ковальські та Габріелли Смітт, яких я вбив шостого та тридцятого лютого тисяча дев’ятсот двадцятого року. Я поховав їх у Блек Моунтан першими. Їх тіла були досить легкими наче ляльки.

Наступною стала Пауліна Россіні, я прийняв рішення задушити цю набридливу курку коли вона знов палила траву на своєму подвір’ї двадцять четвертого квітня тисячу дев’ятсот двадцятого року. Я запхав її потворну фізіономію в попіл та утримувала її досить довго щоб вона вмерла. ЇЇ тіло я викинув там же.
І світ наче театр. А я обрізаю нитки. Мій улюблений спосіб вбивати це розрізати їм горлянки. Вони так благально дивились на мене в останні секунди. Ці очі… Та все чудове закінчується швидко. І ти бажаєш більше.

Моїми замовленнями стали Альбер Норман, 17 червня тисяча дев’ятсот двадцятого. Джон Генрі сьоме листопада тисячу дев’ятсот двадцятого. Філіп Чейз був вбитий четвертого січня тисячу дев’ятсот двадцять другого року. Йоган Міллер був одним з останніх, я розрізав його горлянку четвертого листопада тисячу дев’ятсот двадцять п’ятого року. Закінчив кар'єру я замовним вбивством Жанни-Люсі Бовьє.

Я вбивав часто. І я не жалію. Я вбив багатьох. І це решта зі списку. Вілла Сноу, шосте червня тисячу дев’ятсот двадцятого. Енола Джеймсон сьоме травня тисячу дев’ятсот двадцять першого року. Ула Норман п’ятнадцятого грудня тисяча дев’ятсот двадцять першого року. Вільма Говард, була вбита мною тридцятого березня тисяча дев’ятсот двадцять другого року. Третього серпня тисячу дев’ятсот двадцять другого року я вбив Александру Смірнову. Анну-Раллет Смітт я задушив тринадцятого листопада тисячу дев’ятсот двадцять другого року.