Розділ 9. Частина 1. Хамелеон

Повернувшись до дому я до середини ночі збирала усі речі. Не думала що я настільки швидко проміняю 60 квадратних метрів на двадцять. Та все що зроблено, то зроблено і це було в інтересах справи. Завалившись безсило до ліжка я проспала десь до десятої я зібрала всі залишки своїх речей та вийшла на сходову клітку. Дійшовши до спільного телефону я відкрила телефонну книгу.

Проглянувши сторінку за сторінкою я не знайшла потрібного номеру. Бувши достатньо спокійно щоб закрити на це очі я підійшла до консьєржа що лиш робив те що читав газету.

— Останній поверх, — промовив він, — дах не протікає. Це просто конденсат.

— Я з’їжджаю, — сказала я спокійно, — тепер конденсат не капатиме в зливу.

— Вам чоловік дозволив? — запитав він глянувши з-під лоба.

— На дворі двадцяте століття, — промовила я йому та продовжила, — жінка вільна робити те що вона бажає без згоди чоловіка.

— А! Суфражистка, — закричав він роздратовано, — ви красива й доглянута. Для чого красуні права? Вам їх у вдосталь.

— Мені, як людині по праву народження, — промовила я та продовжила, — незалежна від раси, національності та статі. Це те чого ми прагнемо.

— Дияволиця! — прокричав він зім'явши газету та кинувши її якомога далі, та продовжив, — Церква супроти, щоб шлюхи мали права. Всім вашим бідам ви вина.

— Церква, церква, костел, віра, релігія, — промовила я, — та тільки от це для вас це виправдання.

— Старий, заглухнути, — сказав увійшовши до приміщення молодик, — чіпляєшся до леді зі своїми проблемами.

— Джейк Майклсон, — прошипів консьєрж, — сатанинський виродку!

— Старого замість того щоб прийняти в сан, — промовив Джейк, — хотіли прийняти в дурдом.

— Бачу… — прошепотіла я.

— А тепер офіційніше, — промовив він мені, — Джейк Майклсон, фірма перевезень Інгрід. Я чув що леді переїжджає, тому можу запропонувати послуги моєї компанії.

— Шлюха! Одоробло! – прокричав старий.

— Та щоб тобі писка відняло! – відповів йому молодик, — мені клієнтуру розганяєш. Середньовіччя скінчилось.

— От молодь пішла, — прошипів він на весь коридор, — жодної поваги до старших.

— Що посієш той і пожнеш, — промовив молодик та почухавши потилицю, — які побажання до послуг?

— Знести все по сходах, довезти разом с мною та підняти до нової квартири, — сказала йому я, — в новому домі є ліфт.

— Так все знесемо, з одного по двадцять п’ять центів і по п'ятдесят за кілометр, — відповів спокійно мені він, — на міжміському інший тариф і тут уже не до мене.

— Це близько, як спакуєтесь я вкажу дорогу, — промовила йому я.

— Чудово, — відповів він, промовив він та відійшов, — секунду, зараз будемо.

За пів години розбирала всі свої речі в новому помешканні й мені здалось життя повернулось у звичне річище. Та я досі пам’ятала про те що колись мені сказала одна дівчина. Молода утікачка з південних штатів що прикидалась чоловіком, щоб втекти до Європи. «Все умовно, коли життя налагоджується діставай револьвер» повторювала вона.

Та інші слова які вона промовила мені на прощання я записала до записника як нагадування про майбутнє, «Перша світова створила нам вдосталь проблем, промовляв мій батько, світ наче порохова бочка, одна іскра і він злетить».

Я розкладала всі свої речі та скоса кидала погляд на годинник. За то, мій будинок не злетить на повітря. Я весь день тільки й прибирала, розкладала і старалась удати для себе що жила завжди в цьому чудовому помешканні, стараючись переступити через усе чим я жила до того. Закінчивши з усіма своїми справами я прийняла душ та прийнялась збиратись.

Діставши одну з моїх улюблених святкових суконь я оглянула її з обидвох сторін. Жах! Подумала я. Не в моді вже як пів року. Особливо цей жахливий ремінець з трояндочкою. Повішавши сукню на шафу я різким рухом відірвала його.

Слідом на підлогу полетів комір і тканина з декольте, перетворюючи закритий одяг гідний монахині на плаття для вечірки. Залишивши нічого від старих прикрас на платі я задоволена платтям я надягнула його на себе й подивилась в дзеркало. Прикрашена верхня частина золотистими паєтками чудово доповнювалась кремовою спідницею плісе. І нічого зайвого. Я покрутилась навколо себе і задоволено усміхнулась.

Діставши одну з маминих прикрас які лежали в одній зі шкатулок, я надягнула її. Кольє з золотого бісеру з великими темними намистинами та чорним скляним каменем в центрі. Вклавши своє волосся я надягнула модний головний убір розшитий також паєтками та бісером. Тоді я зайнялась макіяжем. Діставши коробку рум’ян я яскраво нанесла їх на обидві щоки. Діставши чорні тіні з косметички я густо нанесла їх на повіки.

Закінчивши з усім я поглянула на годинник та побачила що уже було о пів на шосту. Якби я не отримала свій заслужений вихідний, я не знаю коли я б закінчила. Та все одно я трохи хвилювалась через те що не з’явилась на роботі. Але сьогоднішній вечір може стати ключем до розгадки справи, і може не тільки зірвати маску з Хамелеона.

Я завжди наче знала що вбили моїх батьків не просто так. І не через батькову кар’єру. Мотив був глибшим. Набагато. Я дістала пістолет та перевірила. В порядку. Я зарядила його і заховала до сумочки. Ніхто не запідозрить у такому грішку, жінку.

— Колись, — прошепотіла я й продовжила, — я знайду тебе, чоловік з тіні. Я змушу тебе відчути увесь біль, — заговорила я розгнівано, — який ти причинив мені. Я як вампір, бажаю твоєї крові. Жадаю помсти. Я знайду тебе навіть на тому світі.

Закінчивши з приготуванням я спустилась донизу. Там, серед натовпу стояв він. Що тут робив д’Амеліо. Він руйнував власний план. Якщо нас помітять разом…

Це просто буде кінцем усього.

Він вирушив у мій бік та обхопив мене за талію ховаючи моє обличчя ведучи мене в інший вбік від виходу. Я поглянула на нього не розуміючи що він робить. Приклавши палець до губ він поглядом вказав мені на аварійний вихід. Він вивів мене до провулка з двома автомобілями та заговорив.