Розділ 5. Частина 1. Хамелеон

Я встала і вийшла на кухню. Руки тряслись, а за вікнами була ніч. Але в далині вже була ясна блакить. Година четверта чи п’ята. Я налила собі холодної води й влила собі її в горло. Стакан за стаканом. А тоді витерла собі обличчя. Не засну. Родичі!? Любонька, та я з розуму з’їжджаю. І ця Карен Д’южель згадалась.

Хоч вистачило тій лярві прізвище по шлюбі змінити. А її чоловічок Джон Гарет Д’южель III Молодший був чи не моїм найбільшим улюбленцем з всієї рідні. Цей банківський пронира відібрав в мене чверть статку, 500 тисяч доларів, які він викрав з мого рахунку доступ до якого я мала отримати в випадку смерті батьків у 26 років, до того ж вони мусили залишатись під пильним наглядом фамільного банку Д’южелів.

— Чудові спогади, — закричала я роздратовано, після чого продовжила — я б поставила два автомобілі форд найновішої моделі на те що в цю брудну справу замішані не лише Веллери, а й ще хтось з великих сімей.

Діставши одну з книжок і перевернувши старий піщаний годинник на тридцять хвилин я оглянула обкладинку. В моїх руках лежав один з підручників з анатомії, і не тих що я отримувала як подарунки від дядька, а вже ті що я купувала потім. Пів години пролетіли швидко і щоб не вийти ні раніше, а ні запізнитись на свою голову я пройшла в невеликий коридор і підняла очі на антресоль на який я досить вдало повісила годинник з зозулею, що я знайшла в одній з коробок. Шоста. Є ще трохи часу.

Поснідавши без зайвого поспіху і почитавши ще рівно пів години, я знайшла у своїх речах пару хлоп’ячого взуття мого мініатюрного 35 розміру і змінивши ними каблуки я вирушила на роботу. За певен час спокійної ходьби я пришвидшилась коли побачила годинник біля одного з банків. На ньому було видно 7.39 якщо прийду до восьмої, то зможу прошмигнути в верхній архів і вкрасти документи по справі батьків. Мило привітавшись з всіма в холі я побігла до третього поверху. На щастя там не було абсолютно нікого, а серед головної кімнати стояв дерев’яний ящик з хаотично накиданими справами. Риючись серед тек на кожній з них стояв поверху штаму про те що справа відкрита інший що означав що вона була закритою. Та серед них я чи не відразу помітила справу батьків.

Схопивши у свої руки такий важливий для мене предмет я вибігла звідти тільки з думкою про те, щоб ніхто про це не дізнався. Сівши у своє крісло я огледілась навколо, видихнула і відкрила теку. Тут не було нічого з відомого мені. Звіти про розтин вони ще не попадали мені в руки. Та от чомусь обидва зі звітів були виправлені, а цілі великі частини тексту були замальовані чорним. Я попробувала просвітити текст, та великих успіхів я в цьому не досягла.

Я стукнула кулаком по столу, встала і гучно видихнула. Все одно я переможу. Заховавши теку під верхнє денце я взяла себе в руки й за ранішньою традицією вирушила до д’Амеліо. Підійшовши до його кабінету я помітила що він розмовляв в з кимось на сходах, тоді я йому підморгнула і чекала поки він закінчить. Я усміхнулась і опустила очі додолу. Що я роблю? Закінчивши розмову лейтенант підійшов до мене.

— Бачу, ви в чудовому настрої, з вашою посмішкою можна і лампочки не купувати, — сказав спокійно д'Амеліо та відкрив двері та пропустивши мене до переду, — в мене до вас серйозна розмова.

— Про що? – запитала я та зупинилась біля одного зі стільців, — часом наш підозрюваний не мертвий?

— Вгадали, може вам змінити професію, — відповів він спокійно, неначе вдаючи те що перебував у доброму настрої, — на провидицю, наприклад. Вам буде дуже цікаво ознайомитись з подарунком з Аляски, і на жаль це не копчений лосось.

— Дайте мені, будь ласка, пакет, — сказала я й взяла з його рук потрібний предмет і акуратно дістала документ, і ознайомилась з ним, — зник безвісти, фото могили й звіт з розтину?

— Не тільки, — промовив він після чого дістав вирізку з газети, — некролог.

— І матір не говорила з ним бо, — прошепотіла я з великим здивуванням, але мене перебив д’Амеліо.

— Не знала що він живий, – відповів він це з меншим ентузіазмом, — а коли взнала про те що його особистість хтось вкрав то хотіла це комусь розказати, через що була вбити містером Ікс.

— І яким боком з цим зв’язані Веллери? – запитала я, але все-таки не розуміла про що говорив лейтенант.

— Не знаю, — відповів він та на мить замовк, після чого запитав, — але в мене є на цей рахунок певні думки. Якщо більшість жертв фікція, просто прикриття для інших. Ви читали детективи?

— Так, — сказала я та обернулась навколо себе, після чого запитала — поясніть, будь ласка?

— Деколи одне вбивство прикривають двома іншими, — промовив лейтенант схопився за підборіддя і продовжив, — якщо тільки три останні вбивства мають якийсь сенс. Жанну-Люсі Бовьє вбили через те що вона взнала щось зайве, Веру Тревіс, адже вона почула щось зайве, а Єлену Ріпер, тому що вона почала щось підозрювати, це означає що всі попередні вбивства і зникнення куртизанок всього спроба відвернути увагу.

— Цікаво, — прошепотіла спокійно я.

— Адже це означає що це спроби прикрити вбивства їх конкурентів, — відповів д’Амеліо, після чого пройшов до полиць і протягнув мені одну справу, — вбивство Генрі Ньюмена, чотири роки тому. Займався відмиванням грошей, і за плітками викрав у Веллерів серйозну суму грошей. Через декілька днів знаходять жорстоко вбитою Емілі Дадсон, на прізвисько пташка. Через тиждень вбивають Ніну Ульянову, таким же методом. Газети цілий місяць тільки й публікували статті на перших шпальтах по справі «Червоної Двійки», але потім замовкли.

— Мені здається що в вас в запасах ще не одна лежить така справа, — сказала спокійно я.

— Не одна, п’ятірка, — промовив лейтенант та спокійно продовжив, — ви красива молода жінка, і вашого обличчя ніхто в кримінальному світі не знає. Якщо ви прийдете на одну з їх вечірок у вас вийде взнати більше ніж в мене.

— А чому в вас це не вийде? – запитала я та розплилась в усмішці й трохи нахилилась до переду.