Розділ 3. Частина 1. Хамелеон

Пресконференцію прийшлось закінчити як найраніше, і розігнати натовп якомога далі, щоб в наслідку цього не було зайвих проблем. До того ж щоб не було потреби давати зайві інтерв'ю в наслідку цих не найприємніших подій. Лишилось 24 години, щоб висунути звинувачення. Значить час працювати. Мені здається що лейтенант точно дасть не більше 12 годин. Думаю що сьогодні я добре не посплю.

Добравшись до відділку досить швидко ми зразу пішли донизу, в морг. До нього вели окремі металеві сходи, і це був лише один вхід до моргу, не враховуючи пожежний вихід, який використовували, щоб бігати на перекур. Тоді ми пішли на розтин, вдягнувши халати, і після того, як я зібрала волосся ми зайшли в кімнату спеціально призначену для цього. На двох металевих каталках лежали ледь прикриті жіночі трупи. Судовий експерт вже стояв з готовим звітом в руках і протягнув його спочатку лейтенанту, а тоді з документом ознайомилась я.

— Це справа рук двох різних людей, але вони все-таки були на місцях вбивств. Хтось мав тримати жертв, щоб вони не брикались, — сказав він та підвів нас до ніг жертв, — синці від рук. В міс Бовьє великі, як від чоловічих рук, а в Тревіс навпаки. Цікава деталь. Як і говорила міс Фостер вбивця першої жертви був нижчий за неї щонайменше на 5-10 см. Ріст вашої підозрюваної 159 см, а зріст жертви 164 см.

— Підозрювана вбила її, — промовив д’Амеліо та вийшов на гору.

— Дякую, до побачення, — сказала я та побігла за ним догори.

Докази, докази, без потрібних свідчень це для суду нічого. Давай крутись колесо фортуни. Потрібно знайти Джона Мортіфера як найшвидше, я думаю що він точно все розкаже. Я вже витратила десь пів години на те що я вважала просто дурною тратою часу, та я перед тим як я закінчу цю справу я посаджу собі зір. Але все-таки я зрозуміла дещо важливе. Потрібно було зробити ще один важливий дзвінок. В записах було вказано що її задушили чимось металевим і тонким, як новомодні металеві підв'язки для штор.

— Доброго вечора, старший детектив Лара Фостер, я веду справу… — заговорила я, але мене миттю перервала жінка.

— Знаю, — промовила грубо міс Анна перервавши мене, після чого запитала, — чого дзвоните?

— Хотіла спитатись, чи нічого не пропало з дому 17.06, — сказала я швидко.

— Пропала дизайнерська посріблена защіпка з гравіюванням вигляді лілій. Видно її подруга клептоманка її й викрала, — відповіла мені жінка та кинула трубку.

Я видихнула та зібравшись з думками пішла в кабінет лейтенанта. Я зупинилась перед дверима не наважуючись увійти. Потрібно попросити стенограму моєї розмови й ордер на обшук квартири Веллер та якщо там буде зачіпка справа буде вже майже готовою. І я зможу піти додому. Чиясь рука опинилась на моєму плечі.

— Ви заходити будете, чи далі стоятиме як перелякана під моїми дверима, — промовив він, а за його голом я зрозуміла що в кабінеті його не було, — якщо ви прийшли просити ордер, то не бійтесь вже обшук проводиться.

— Мені потрібне знаряддя вбивства першої жертви, і там може бути знаряддя вбивства другої, — сказала я спокійно.

— І чим вбили першу жертву? — запитав він та наблизився до мене так близько, що я помітила слід яскраво червоної помади на його шиї.

— Дизайнерська защібка для гардин, — відповіла я, неначе відмахнувшись від нього і швидко відійшла назад.

— І ви впевнені що такої не знайти в всій Америці? — промовив він і неначе гнівався, і я не розуміла чому, — відповідайте.

— Так. Впевнена, — сказала я спокійно, — ви такий злий, неначе вас жінка кинула.

— Та й не говоріть, — відповів лейтенант, після чого помітивши на горизонті одного з підлеглих він зразу відав йому наказ, — нехай шукають защіпку для фіранок, металеву, посріблену, з гравіюванням лілій і дешевий ніж, старий можливо з кривим лезом.

— Звідки ви знаєте? — сказала я і здивовано оглянула його.

— Хіба я схожий на сліпого,— відповів він роздратовано.

Чоловіки. І тепер як я попаду у квартал червоних ліхтарів, мені потрібно поговорити з Еленою Ріпер, щоб знайти недостатні частини пазла. Прийдеться простити, щоб мене відвіз хтось з полісменів, мої права не можуть затвердити вже десь пів року. Я спустилась до інших працівників спеціального відділу і підійшла до столу одного з детективів якого бачила на місці вбивства Вєри Тревіс. Блондин в невеликих окулярах на носі й з ясно зеленими очима, зразу обернувся до мене коли я торкнулась його плеча.

— Чим можу допомогти міс Фостер? — запитав чоловік.

— Мені потрібно щоб хтось відвіз мене у квартал червоних ліхтарів, в Олімпію, — попросила я знервовано, бувши вже готовою вмерти зі стиду.

— А лейтенант не приревнує, — пожартував він та засміявся, а я змогла видавити з себе незручний смішок, — прошу йдіть за мною.

— Вельми дякую. Ви щось знаєте щось про Джона Мортіфера, — сказала я швидко йдучи за ним.

— Лейтенант наказав його знайти як головного свідка, і за прокурорським планом він їх всіх закладе, — промовив він розреготався і провів мене до машини.

Машина була досить стара, ще зі шкіряним дахом, але вже не така нова як у лейтенанта, видно була в державній власності й була надана тільки щоб користатись під час роботи. Тверді сидіння. Головне закінчити розслідування і закрити справу. Він їздив тихо. Рацію включав на поліційну частоту. І все. Може любить цукерки, адже обгортка від них лежала на торпеді.

В цьому районі я вже була кілька разів, тут завжди діялось щось неладне. І перше що мене зустріло, це жахливий запах, джерелом якого було декілька п'яниць, що безсильно лежали на бруківці. Оглянувшись навколо я помітила знайому вивіску та пройшла вперед. Після обмеження проституції, квартал переживав не найкращі свої часи. Увійшовши в скромний хол замість якогось привітання, мене зустріли крики.

— Мадам Єлену зарізали! Дзвоніть в поліцію! — закричала дівчина зі світлим кучерявим волоссям і вульгарним макіяжем, перед тим спустившись по сходах донизу.