Апостольський візит Владіміра

  Нарешті вихідний. Що ж, містом прогулятися я можу, але треба тільки не привертати до себе увагу людей. 

     Ми з Хоакіном  вирішили піти до центру міста. Площу Конституції нібито готували до чогось, стелили червону доріжку. Нас помитів якийсь робітник. 

  - Малеча, забирайтеся звідси, не плутайтесь під ногами,- загаласував він, не відволікаючись від стелення килиму, - Захід такий відповідальний на носі.

      Ми відійшли подалі.

   - Післязавтра до Мехіко приїздить Владімір І й затримається на кілька днів,- розповів телепат дуже тихо, - Про це в думках повідомив прораб, тому він був дуже нервовий.

   Значить, незабаром  треба буде  діяти. Необхідно буде все розрахувати, в тому числі й запасні плани дій. В найгіршому випадку помилка буде ціною мого життя. Тут би знадобилася б тактика " вдарити й втекти".

    - Знову щось плануєш?- втрутився хлопець, - Одним тільки запальним зіллям тут не впораєшся. Тобі потрібно буде ще й шлях відступу пробити, бо людей, що прийшли б подивитися на понтифіка може бути безліч, навіть більше,  ніж глядачів на відкритті реконструйованого собору. 

     Ми повернулися додому й почали гортати книжку з простенькими зіллями, що лежала на поличці в кімнаті. 

     - Як тобі ота димова шашка?- поцікавилась я в супутника, показавши цому сторінку книги. Той почав розглядати й ствердно закивав.

   Ми рушили до оранжереї й почали збирати вказані на сторінці рослини й ми побігли до лабораторії, щоб зварити їх.

    Через деякий час ми зліпили з цієї маси кульки, схожі за розміром на бомбочки для ванни. 

    Для експерименту я з усієї сили кинула одну кульку на підлогу. Кімната вкрилася сірим димом. Ми відчинили вікно , аби він розсіявся. 

     - Що у вас там відбувається?- почувся голос сеньйора Гаррідо з-за дверей.

  - Все гаразд. Просто невеличкий експеримент,- відповів Хоакін.

    Тепер треба придумати про те, як наблизитись до Владіміра якомога ближче.

     Наскільки мені відомо, в єдиній знайденій в Інтернеті новині про замах на Папу Римського людина стріляла здалеку, й те спроба була марна. 

     От тільки у відчай не треба впадати! Може, й вийде в мене все.  Тим паче скоро буде повня.  Тепер треба дочекатися слушного моменту.

  ***

      Я почала збиратися: узяла портфель з пляшками запального зілля в готовому стані,  димові кульки й запальничку, вдяглася в жовтий дощовик й збиралася  виходити. 

   - Я з тобою,- почувся голос сеньйора Кальєса,- Хочу подивитися на кінець цього безум'я. 

    Ми йшли до площі вдвох, а потім стали пробиратися якнайближче до червоної доріжки. 

      - Коли папамобіль буде неподалік мене, відволічеш натовп, щоб я могла без перешкод зробити свій задум?- тихенько питаю й віддаю привидові кілька  кульох. 

      Той закивав й полетів в напрямку Кафедрального собору. 

    Папамобіль під'їзджав все ближче. Я швиденько підготувала пляшку із зіллям.

  Скло машини відчинилося, з нього визирнув блідий лисиючий чоловік в  білій одежині й занизького зросту й почав свою промову: 

     - Любі парафіяни, ми успішно проводимо спеціальну релігійну операцію з повернення духовності світу й винищенню тих західних цінностей, що призвели до гніву Божого. То ж продовжимо в тому ж дусі...

      Вже час. Вибігши на червону доріжку, я кинула пляшку запального зілля . Як тільки полум'я  охопило салон папамобілю, я почала відступати під димовою завісою. 

      - Дивіться, з Кафедрального собора теж йде дим, - раптом вигукнув хтось.

     Я почала бігти якомога далі, туди, де нема людей, все ще кидаючи позад себе  димові кульки. 

     В покинутій станції метро я зустрілася з сеньйором Кальєсом.

    - Як все пройшло?- спитав фантом.

  Я перевела дихання й відповіла:

     - Не знаю. З вечірнім випуском новин все стане відомим.

      Сховавши пальто й маску в портфелі, я рушила до будинку сім'ї Гаррідо, а привид повернувся до площі. 

***

  - Понтифіка вдалося витягнути з палаючого папамобіля цілим й неушкодженим,- зачитував новини диктор,- Зловмисника вже розшукують інквізитори й поліція.

      - Якби ти залишилася, щоб добити його, тебе б саму спалили,- зауважив Хоакін, що сидів поруч, - В тебе ще вийде доробити, він же не сьогодні покидає місто. А тепер не забудь випити ліки.

     Точно, ледь не забула про повню. 

     Я випила чашку того зілля, що контролює мою свідомість. Яке ж воно гірке на смак, але мені доводиться його вживати.

    Раптом в кімнату залетів знайомий привид. 

     - Я виявиі місце перебування Владіміра,- вимовив той,- Він зупинився в готелі "Primavera" в Койоакані, номер 242, бронював на три дні.

    Я подякувала привиду й побігла до готелю й стала шукати той самий номер. Знайшовши, я зачаїлася.