Приймаюча родина

   Прийшла я до тями в якійсь світлій кімнаті.  Поруч сидів Хоакін.

    - Ти як  почуваєшся після перетворення? - спитав телепат, - Боляче?

    - Трохи. Що зі мною? Де я?

    - Тебе вкусив вовкулака, тому ти не могла контролювати себе. Сеньйор Кастільйо ледь зміг  зупинити тебе, бо ти дуже хотіла вполювати когось. Зараз ти в безпеці, в хаті моєї родини. 

    - До речі, про звіра. Я боюсь втратити контроль над собою під час чергового перевтілення,- почала занепокоюватися,- Я ж можу бути небезпечною для оточення. Чому ви мене не боїтесь залишати в себе?

     Хлопець вказав на якусь пляшку з темною рідиною й вимовив:

 - Те зілля допомагає перевертням залишати людську свідомість під час трансформацій. Головне, не забувати його вживати перед повнею. Ним користується навіть Вісенте, що тебе врятував. 

    Мої очі не можуть звикнути до виду такої світлої кімнати. 

     Я обережно підвелась й почала оглядати інтер'єр. Стіни були світло- блакитними, на них висіли 4 книжкові полиці, в стелі було кілька маленьких кругленьких лампочок. Біля ліжка стояв письмовий стіл, прям під підвіконням. 

     - Гарна кімната,- подумки сказала я.

     - Дякую,- коротко відповів Хоакін, - Твої речі ось на стільці.

     Тут в діалог вирішив втрутитись сеньйор Кальєс:

     - Може, розповіси своїй дівчині історію про те, як ми шукали її майно, вилучене інквізиторами? Як я стояв на варті, поки ти влаштовував обшуки по келіям, а потім ми тікали через вікно.

      - Ага, колишнього Президента попросили постояти на шухері, це ж смішна історія,- мовив телепат,- Самі ж висловили бажання допомогти. Ви хоча б розповіли їй план порятунку чи вона вже була налаштована на свій кінець?

    - Щоб вона виказала його під час тортур й все зіпсувала?- парирував привид.

     Раптом в кімнату ввійшла бліда жінка з довгим, зав'язаним в низький пучок темним волоссям й зеленими очима й мовила:

    - Тихіше будьте, бо гостю нашу розбудите. А, ти вже прийшла до тями. Як тобі в нас?

 - Все дуже добре, дякую, сеньйоро,- відповіла їй, намагаючись бути ввічливою,- Вибачте за те, що потурбувала.

    - Пусте. Спускайтесь вниз, поїсте.

   Після того, як усі покинули кімнату, я перевдягнулась й рушила вслід за ними на кухню.

     Я допомогла накрити на стіл, й ми усією сім'єю зібралися разом й почали снідати. Мене інколи питали щодо допитів, а я відповідала.

      - Ну хоч про нас нічого не розповіла, бо було б дуже кепсько, - зробив висновок батько сімейства. 

     - Я намагалася з усіх сил,- мовила я й продовжила їсти яєчню з овочами. Гаряченька така, на відміну від супчику, котрим мене годували в полоні.

    Після сніданку посуд прийнявся сам себе мити за допомогою магії. 

***

  - Пішли, оранжерею з магічними рослинами покажу?- звернувся до нас з привидом Хоакін, - Нам треба буде прополоти кілька ділянок й зірвати для продажу кілька екземплярів. 

     Нас повели до якоїсь скляної споруди, наповненої усілякими невідомими квітами. Тут були як жовтогарячі кульбаби, так і блакитно-зелені чорнобривці, ті самі, котрі мені потрібні зазвичай для запального зілля. Як їх було багато. 

    Я доторкнулася до кульбаби, від неї йшло якесь незрозуміле тепло, й чим ближче, тим гарячіші були квіти. 

      - Вони через ці властивості зазвичай використовуються в легкозаймистих зіллях або для димової завіси,- зауважив телепат. 

    Я прийнялась за бур'яни на ділянці, котру мені поручили прополоти. Вони, на відміну від тих рослин, були з маґлівського світу.             Після завершення роботи ввечері ми прийнялись дивитися новини.

      - Винну в справі Жовтого Анонімуса було знайдено мертвою. Судячи з ран, її було розірвано бродячими собаками. Батьки загиблої упізнали труп, після чого тіло було спалене на тому ж вогнищі.

  - План з імітації твоєї смерті вдався,- вимовив Хоакін, - Тепер тебе не шукатимуть інквізитори.

 - Труп був хоча б несправжнім?- поцікавилась я в хлопця.

     - Це була просто матеріальна ілюзія. Її створив ще один з рятівної  команди. Це для доказу смерті, щоб інквізитори більше не розшукували врятованих жертв  й залишили їх в безпеці. 

     Ми повернулися до кімнати й присіли на ліжко. 

    - Як тобі з нами?

 - Пречудово,- відповідаю, притиснувшись до сусіда по кімнаті. Ми обійнялись й прилягли. 

    -Я вам не заважаю?- втрутився привид, - Ви не одні в цій кімнаті живете. От що за молодь зараз пішла? 

   Я повернулася до свого ліжка й вкрилася ковдрою. Згодом усі ми заснули.