Полон. Частина 2

      Минуло невідомо котра зараз година, котрий час доби. Віконце нарешті відкрили, а на підвіконні стояла якась тарілка.

      Я підвелась з койки й, наблизившись до дверей, забрала ту тарілку й ложку, що лежала поруч. В посудині був якийсь негустий суп.

     З'ївши порцію, я повернула тарілку назад. На смак їжа зовсім була зовсім непогана.

     Щоб не сидіти без діла,  я почала бодай на дотик вивчати свою камеру. Стіни були тверді й прохолодні, схоже, що кам'яні. За площею камера занадто простора для одиночної. Санвузол  розташований в кутку, ліворуч від дверей, навпроти котрих стояла койка, коло стіни. Поруч з нею була порожня тумбочка (невідомо, навіщо її поставили, якщо в мене відібрали все, що можна було б туди покласти?)

    Стеля невідомо яка, до неї я не можу дотягнутися, навіть якщо встану на койку. Зависоко.

   - Відьмо, до тебе відвідувачі, - вигукнув хтось й камеру відчинили.

     Під конвоєм я рушила до якоїсь іншої кімнати з столом й двома стільцями, на одному з котрих сиділа моя мати. Мене посадили навпроти неї.

 - Ось до чого привело тебе твоє вільнодумство й бажання бути не такою,  як всі. Через тебе про нашу сім'ю сусіди перешіптуються! Задоволена?  А що рідня казатиме про нас, знаєш?- причитала відвідувачка, хапаючи мене за руку.

    - Не знаю,- відповідаю, різько забираючи руку від неї,- Але мені відомо те, що віряни з готовністю жертвують своїми дітьми невідомо заради чого. Авраам був ладний в ім'я божка вашого вбити власного сина; Лот, котрий є позитивним персонажем казочки про Содом і Гоморру, з радістю готовий був віддати обох своїх доньок  на "розтерзання" натовпу. Й, видавши мене в руки інквізиторам, прекрасно усвідомлюючи, що зі мною там будуть робити, ти тільки довела правдивість моєї теорії. Після того, як мене спалять на вогнищі, я обов'язково з'являтимусь в твоїх снах й буду тебе звідси мучити. Відвідини завершені.

    Мене повернули до камери. Не знаю чому, але з мого обличчя ніяк не сходить усмішка. Так і до сміху недалеко. Що зі мною коїться?

     ***

   Незабаром прийшов час для другого допиту. На цей раз в камері для тортур стояли якась лавка з лежачими на ній мотузками й діжка, наповнена водою. 

       Менк поклали спиною на лавку й зв'язали руки й ноги, а потім почали на мене лити з якоїсь кружки воду на обличчя, особливо старалися потрапити в дихальні шляхи. Я чимдуж намагалася  вирватися. Треба спробувати затримати дихання, аби вода не потрапила в легені. Мені страшно. 

  Згодом це призупинили. Я почала переводити подих. 

   - Розкриєш своїх спільників, або продовжимо,- запропонував кат. 

     Я мовчки готувалася знову затримувати дихання. Лити воду вони можуть скільки завгодно,  але мені не вдасться довго не дихати. 

    Через деякий час тортуру припинили. Відкашлюючи воду, що все ж таки потрапила до дихальних шляхів через ніс, я повернулася до камери. 

   Таке відчуття,  ніби я тонула. Ніколи так сильно не цінувала можливість вільно дихати.

    Я лягла в койку й намагалася заснути. Приховування таємниць нових знайомих мені дається дуде дорого, але я заберу їхні секрети разом з собою. 

     Раптом я почула знайомий голос.

   - Хід був ризикованим й провалився,- казав хтось.  То був привид сеньйора Кальєса, - Ледь знайшов тебе в такому великому місті. Як ти?

     - Ледь тримаюся,- відповідаю, вже не стримуючи сльози,- Мені вирвали нігті, ледь не втопили, тримають в темряві та ізоляції. Дякую, що прийшов навідати мене. 

    Фантом присів поруч зі мною.

     - Яке зараз число?

     - Кінець серпня, тебе майже місяць тут тримають,  - відповів привид. А здається, що цілу вічність,- На днях в одній галереї була якась виставка й один художник презентував скульптуру- трипдих з Папою Римським, що впустив з рук немовля. Якийсь священник у відповідь на цю творчість заявив, що " Церква завжди захищала життя людей".

     Мені стало не по собі, я знову починаю реготати.

     - Ага, звісно,- кажу, регочучи,- У той час, як мене та ше невідомо скільки людей катують, і ще когось спалюють заживо. Сеньйор, мене нещодавно  ледь не вбили водою, хочете цією новиною добити мене? 

     Ми сміялися разом.

  - З ким ти спілкуєшся?- поцікавився охоронець.

 - Зі своєю шизою,- відповідаю, не припиняючи  сміятися, - Вибачте, сеньйор Кальєс. 

      Привида, начебто, ніхто не помітив.