Спеціальна релігійна операція

Полон. Частина 1

    Мене закрили в підземеллі якогось жіночого монастиря. А в камері досі темно, світло світило лише з коридору через маленьке віконце на важкій залізній двері, й те світло там від слабенької за потужністю лампочки.

   Телефон, як і решту речей, мені не повернули, робити нема чого. От що за люди? Навіть меми не погортати перед смертю. Присутність сокамерників, з котрими можна було хоча б поспілкуватися, теж не відчувається. 

  Раптом з-за дверей почувся чийсь спокійний жіночий голос:

   - Дівчинко, зараз треба змінити одяг на робу, а потім на тебе чекає допит.

   Через віконце мені дали якусь довгу й простору білу сорочку.

   - Навіщо? Мені в джинсах і футболці теж зручно,- цікавлюсь в неї.

 - Така процедура. І не змушуй застосовувати силу поза допитів.

   Я швиденько перевдягнулась. Двері відчинили й мене відвели в іншу камеру.

     - Це і є те саме дівчисько, про котре я Вам розповідав, - почувся голос Іглесіаса поблизу.

  - Сумніваюся, що це так. Вона занадто маленька й тендітна, щоб отак розтрощити добре оздоблену кімнату собору,- скептично зауважив якийсь лисий чоловік в рясі, що стояв поруч з ним та столиком з якимись інструментами, - Сідай на оте крісло, ми з сеньйором Іглесіасом поставимо тобі кілька питань.

   Я сіла. Мені якимись ременями зафіксували руки на підлокітниках того крісла.

   - Скажи, як ти примудрилося так руйнувати кімнати храмів? І що це за пляшки були знайдені в твоєму портфелі?

     - Коктейлі Молотова, сеньйори, - кажу їм напівправду.

 - Так, схожість деяка є, але це вибухонебезпечна суміш, а не запальна,- спокійно мовить незнайомець,- Що ти з ними зробила для такого ефекту.

    Я промовчала, аби не видавати ані рецепт, ані ту жінку, що дала його мені, ані інших причетних до цього.

 - Відповідай!- почав гримати на мене Іглесіас, а потім повернувся лицем до того типу й спокійним голосом звернувся до нього, - Може, оця штукенція змусить її заговорити?

 Співак вказав на якесь знаряддя, віддаленно схоже на клешні. Інший чоловік узяв той інструмент та почав чіплятися ним за ніготь, згодом почав тягнути руку з ним на себе. Його спільник своєю рукою тиснув з усією силою мені на кисть руки, щоб я не змогла стиснути її в кулак.

    Мені було дуже сильно боляче, руку мені заздалегідь знерухомили, щоб я не могла прибрати її подалі. Я ладна була відповісти на це питання, але мені треба тримати себе в руках, аби не видати своїх знайомих й одну близьку людину. Здавалося, крім моїх болісних криків й скиглення від того болю, нічого не було чутно.

    Невідомо скільки ця тортура тривала, але усі пальці на руках нили від дуже сильного болю. Від цього я відключилася.

***

     Прийшла до тями я вже в своїй камері. Пальці рук були заклеєні пластирями.

     Краєм ока я помітила, що через віконце на мене дивилась якась жінка.

    -Вам щось треба?- питаю в неї.

 - Ти ж відьма? Можеш навчити мене якомусь відьомському ритуалу? - відповіла на питання питанням вона,- А я натомість вмовлю суддю виправдати тебе.

 - Та не вмію я чаклувати!- кричу їй, дивлячись у віконце й підвівшись з койки,- Я не відьма! Нічим допомогти не можу.

 - Подумай ще раз, на кону стоїть твоє життя,- все ще не заспокоювалась черниця.

   Я замислилась.  Це може бути підставою. Нащо настільки віруючій людині знання якихось ритуалів, якщо вони різько негативно ставляться до магії? І якби ще спрацьовувало, жодна "відьма" не постраждала б.  В мене є сумніви. Щось тут точно нечисто.

     В мене повстала дилема: чесно зізнатися, що не вмію чаклувати, або пожартувати з неї. Все одно  мені нема чого втрачати.

 - Можу поділитися ритуалом для втамування спеки. Опівдні на порозі храму потрібно танцювати голяка й 13 прокричати: "Сонце, йди геть".

    Якщо в жінки ще залишилось критичне мислення, то вона зрозуміє, що то була моя недолуга спроба покепкувати з неї.

    Віконце різько й з гуркотом зачинилось, залишивши мене в темряві. Нічого не видно. 

   Взагалі, скільки часу я вже тут знаходжусь?  Кілька годин чи вже кілька днів? Мені страшно.

    І вартий був той "фейєрверк" на очах в такого великого натовпц таких жертв? Атакувала б храм вночі, як звично, без свідків, і все було б добре. Я б продовжила свою справу або взагалі залягла на дно. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше