Сімейна драма

   Після зустрічі я повернулася додому й зачинилася в кімнаті. Привид відірвався від прочитання підручника з історії й привітався. 

      - Як пройшло твоє побачення з тим хлопцем?- спитав він.

   - Це просто дружня зустріч в бібліотеці, котру зіпсували фанатики, котрі хотіли спалити "єретичні" книги, а в результаті ледь не спалили бібліотеку з людьми всередині, але мені  з другом вдалось врятувати їх всіх. Ще якась журналістка до нас причепилася, - відповідаю, дещо хвилюючись й проходячи до тями, - Це не побачення.

   - Міг би повірити, якби не бачив, як ти підскакувала від радості, бо він тобі написав,- зауважив сеньйор Кальєс, киваючи на смартфон, - Хоча телефони цього часу дуже дивні, щоб через них листи писати й відправляти. 

    Я хотіла була зайти в Інтернет, але мати покликала на допомогу з вечерею.

       ***

  Сім'я як завжди  вечеряла під час перегляду новин. 

     - Сьогодні в рамках спеціальної релігійної операції була скоєна спроба підпалу бібліотеки імені Васконселоса, - зачитала новину дикторка,- Постраждали лише примірники Біблії, котрі, за версією очевидців, були кинуті у вогнище однією з відвідувачів, котра відволікала виконавців підпалу, поки в бібліотеці переховували єретичні книги. 

  -Ця низька на зріст смуглява молода брюнетка в джинсах під біленькою сукнею до колін загорожувала вхід до бібліотеки, тримаючи книги в руках,- казав в мікрофон хтось, зображений на тлі станції метро,- Була з якимось білим хлопцем, її ровесником.

 Раптом на екрані з'явилося зображення мене, що теж давала інтерв'ю. А обіцяли в ефір його не пускати, от журналюги. 

  Я піймала на собі не дуже добрий погляд батьків. 

 - Виховали на свою голову віровідступницю, - все причитала на підвищених тонах мати, ледь не плачучи,- Що про нас скажуть сусіди, рідня, оточуючі?

    - Тобто, до тих, хто вважає за нормальне сталювати будівлі разом з людьми; книги; безпосередньо самих людей, претензій в тебе й оточуючих нема?- стараюсь відповідати якомога спокійніше, але емоції беруть своє. 

    Слово за слово, і я, ухиляючись від летючих в мене капців, біжу до своєї кімнати. Зачинившись, я видихнула з полегшенням. 

   - Їх вже не врятувати,- втрутився сеньйор Кальєс, - Більшість вірян сліпо вірять на слово своєму духовенству, а ті транслюють на них методички свого керівництва. Така вигідна схема залучення потепційних послідовників ідей. Й твої батьки просто втрапили під вплив за схемою,  що може змусити навіть найдобріших добродіїв робити жахливі речі. Це одна з причин, з котрих я ненавиджу релігію. Наприклад, в моєму дитинстві було бодай кілька порядних вірян, котрі вважали за священний обов'язок зацькувати мене за те, що мені не пощастило народитися в законному шлюбі.    

   Я просто слухала його й співчувала. Якось це не сумісне з милосердям й любов'ю до ближнього, котрі любили приписувати собі віряни.

    -Може, ще тобі розповісти історію про одного кровожерливого священника, що очолював один з отрядів крістерос? Якраз цього нема в підручнику з історії, - поцікавився фантом, спостерігаючи за моєю реакцією, - Щоб ти мала уявлення про те,  з чим тобі треба боротися й що ти жалієш, тримаючись за думки про мирне рішення проблеми.

   - Я знаю цю історію з інших джерел. І віряни або заперечували факт вбивства мирних пасажирів того потягу з грошима, на котрий напав той падре*, або виправдовують це аргументом типу: "Психанув чоловік, коли в цій операції його брата вбили",- відповіла я йому, ледь не зірвавшись,- Якщо я пролию кров ворогів, чим я стану кращою за них? Мені страшно за стан совісті, якщо я це зроблю. А раптом я не зможу зупинитися після цього всього? Вони ж теж живі люди, теж відчувають біль...

  - Зрозумів, зараз ти не готова до тієї розмови. Ми ще колись пізніше повернемось до неї,- вимовив сеньйор Кальєс, закочуючи очі, - Зараз твій гуманізм грає проти тебе й твоїх планів, зараз тобі треба його послати якнайдалі.

   Тривала мовчазна пауза. Привид продовжив читати.

     Раптом в двері хтось стукає.

    - Хімено, мама дуже зла, плаче й б'є посуд, - почувся голос молодшого брата,- Тому з кімнати зараз не виходь. Можна зайти, бо мені теж страшно ?

   Я відчинила двері й впустила хлопчика в кімнату.

   -А хто це в твоєму ліжку читає книжку?- спитав Пабліто, вказавши на фантома. 

   -Один мій хороший аміго, про котрого ніхто не має знати, й не будемо його відволікати,- зсідила я, діставши з шухляди кілька аркушів паперу й олівці,- Краще помалюємо трішки. 

 Ми прийнялися за малювання й перечекали, поки мати лютує. Братик узяв із собою свої малюнки й вибіг з кімнати.

*мова йдеться про Хосе Рейеса Вегу- священника, одного з генералів крістерос,