Небажані свідки

Початок травня 

     Видно, Церква не сильно цінує своє архітектурне надбання, якщо після погромів все ще відправляє людей до багаття. Треба знову навідатися до них. 

     І знову я вибила віконне скло й пролізла всередину. Чомусь мені вже починає подобатися звук скла, що розбивається, тому , чого б не порозбивати геть усі вікна. Я прийнялася трощити усе, що тільки можливо. 

   Раптом почулися чиїсь кроки. Сховавшись за купою зруйнованих лавок, я зачаїлася. У місячному світлі, що пробивалося крізь розбиті вікна, виднівся якийсь темний силует, що наближався до моєї схованки. Я придивилась: то була жінка в закритому темному одязі, навіть голова була прихована під покривалом-наміткою, що видно було лише обличчя з суворою гримасою. 

   З одного  боку, я її можу зрозуміти: їй доводиться замість сну стерегти храм від мене. А з іншого - співчувати вірянам й духовенству після того, що вони коїли та досі коять- це ніби самій підтримувати їх в цих діяннях, самій стати таким же самим чудовиськом. 

  - Годі проявляти емпатію до катів! Не роби цього! - подумки намагаюсь перекричати свій внутрішній голос, свої відчуття. 

     Але то було марним. Я кинулась назустріч тій жінці, схопила її за руку й витягла її з будівлі.

   Коли ми опинилися назовні, я запалила якийсь папірець з кишені й кинула всередину.

   -Добре палає, - кажу й готуюсь покинути місце злочину, але мене спинила врятована жінка.

   -Чому ти це коїш? 

   Я замислилась: чому я взагалі її рятувала?  Спалила б храм разом з нею й не гаяла часу.

   - Я так розумію, це вам подобається менше, ніж катувати й спалювати людей заживо?- відповідаю, зібравшись думками, - Просто, на відміну від вас, я не вбивця.

  Після цього я покинула місце злочину. Але через кілька метрів мене хтось схопив за зап'ястя. 

 -Ніколи не думав, що той горезвісний Жовтий Анонімус є таким низьким на зріст, - сміючись, казав хтось якимось знайомим чоловічим голосом. Де я могла його чути? 

 Я повернула голову вбік , щоб розгледіти того нав'язливого типа. Це був якийсь смаглявий,  високий на зріст, на півтори - дві голови вище за мене, широкоплечий чолов'яга, що був схожий на якогось естрадного співака, по котрому сохли деякі однокласниці й донья Тереза. 

     - Що Вам від мене треба?- питаю в нього, нарешті впізнавши "співрозмовника". Це точно той самий Рафаель  Іглесіас?

   - Впіймати й віддати в руки церковному правосуддю того невловимого Анонімуса й врятувати Церкву від такого ворога,- відповів він мрійливо всміхаючись в свої тоненькі темні вуса.

  -   Гуманізм й совість- це найстрашеніші вороги будь-якої релігії,- додаю уїдивим тоном.

   Співак похмуро глянув на мене й замислився. Я хотіла була скористатися цим й втекти, але тримав він мене дуже сильно, що я не змогла вирватися.

    Інша його рука наблизилась до моєї маски й ладна була зняти її, але мені спало на думку якомога сильніше наступити йому на ногу. Нарешті мене відпустили.

***

 Від погоні я сховалася в підземці. Зайшовши в тунель, помічаю сеньйора Кастільйо разом з якоюсь жінкою в блакитній закритій сукні й Хоакіном з ящиком якихось дивних рослин.  

    - Батько тимчасово не може виконувати доручення, тому я замість нього,- казав хлопчина віддавши парочці цей ящик. 

   Жінка почала прискіпливо оглядати товар, ніби шукаючи якісь недоліки. 

   - Як зазвичай, гарні екземпляри для зілля,- промовила вона, протягнувши якийсь згорток продавцеві. 

    Це і є симбіоз у магічному світі? Було б цікаво проекспериментувати із зіллям в моїй справі.

    - Вибачте, будь ласка,- кажу їм, покидаючи мхованку й наближаючись до компанії, - Чи можна дізнатися про зілля, що могло б допомогти в знищенні споруд. Просто дуже цікаво.

  - Хімено, це ти?- здивувався Хоакін, дивлячись на мене.

  - Звідки ти взагалі матеріалізувалася?- дещо суворо спитав учитель,дивлячись то на мене, то на хлопчину, - І взагалі, звідки ви знаєте одне одного? 

     Я розповіла їм про сьогоднішню пригоду. 

  Після викладач читав мені нотації стосовно безпеки й питання наявності в мене інстинкту самозбереження.

    -Бачу, ти теж нам допомагаєш,- зауважила супутниця сеньйора Кастільйо, віддавши мені якийсь аркуш з блокноту, - Ось, тримай рецепт запального зілля. Майже все складові доступні маґлові, а з рослинами тобі допоможе Хоакін.

Через деякий час ми розвернулися й покинули станцію метро.