Спаситель

XV розділ

- Можна? - відчинивши двері, запитав Алекс.

- Так, заходь, Алексе, - поманив рукою директор.

Увійшовши до кабінету, Алекс різко застиг у дверях, побачивши матір Аліси, налаштовану, як здавалося, вельми не дружелюбно.

- Сідай, Алекс, - підвівшись зі свого місця, запропонував директор, - це місіс Джейн, мати Аліси, твоєї одногрупниці.

- Так, я знаю, - кивнув Алекс, кладучи рюкзак на коліна, - ми знайомі.

- Тоді чудово, - натягнуто посміхнувся директор, - я відійду на кілька хвилин. Не буду вам заважати.

- Дякую, - кивнула місіс Джейн і знову блиснула злісними очима в бік Алекса.

Почувши за спиною двері, що зачинилися, Алекс помітно напружився і випрямив спину, намагаючись урівноважити дихання. Першою порушила тишу місіс Джейн, елегантно склавши руки на правому коліні.

- Як життя, Алекс?

- Дякую, не скаржуся.

- Як навчання?

- Теж не погано.

- Наближається кінець року, - спокійно продовжувала місіс Джейн, - яка твоя успішність у складанні іспитів?

- Стабільна, - коротко відповів Алекс.

- Похвально, - кивнула місіс Джейн.

- Вибачте, але, мені здається, що ви прийшли сюди поговорити зі мною аж ніяк не про навчання, чи не так? - звузивши очі, запитав Алекс.

- А ти ще й розумний.

- І це в мене теж стабільно, - грубо відповів хлопець.

- І з гумором, як бачу, у тебе все нормально.

- Місіс Джейн, будь ласка, ближче до справи.

- Тобі нудно в моїй компанії? - не змінюючи сарказму в голосі, поцікавилася місіс Джейн.

- Навпаки, - закивав Алекс, - але, просто, я бачу, що розмова буде аж ніяк не пов'язана з гумором.

- Так, ти маєш рацію, - серйозно відповіла Джейн, - і ти, напевно, здогадуєшся, про що вона піде?

- Найімовірніше, так, - кивнув Алекс, - але, я не розумію, у чому виникла проблема?

- У сенсі?

- Ви Алісу тримаєте ув'язненою у власному будинку. Ми з нею, як ви й хотіли, більше не спілкуємося. Що вам ще потрібно? Навіщо ви прийшли?

- Так ти ще нічого не знаєш?

- Що саме?

- Аліса тобі не розповіла, чи, може, просто, ще не встигла?

- Про що вона мала розповісти, поясніть же? - підвищивши голос, промовив Алекс.

- Ми їдемо сьогодні ввечері, - сказала місіс Джейн.

- Як? Куди? - здивувався Алекс.

- Хм, а ви схожі, - прошепотіла собі під ніс Джейн, - але це суті не змінює, - продовжила вона голосніше, - ми переїжджаємо в інше місто.

- Навіщо? - скрикнув Алекс, - це через цю всю ситуацію, чи що?

Джейн голосно розсміялася.

- Ой, ти багато на себе береш, - відмахнулася вона, - просто, так склалися сімейні обставини і все.

- Але, як же так? - беручись за голову, запитав Алекс, - і як на це відреагувала Аліса?

- Чесно? Болісно.

Алекс сумно кивнув головою.

- Ви ж розумієте, наскільки боляче ви робите їй?

- У вашому віці, ви всі надчутливі. Переживе.

- А якщо ні?

- У неї немає вибору. Поки що, я керую її життям, і вона повинна з цим змиритися, перебуваючи на моєму утриманні.

- Вибачте, але ви не праві, - опустивши голову, ледве вимовив Алекс.

- Менше за все, мене цікавить твоя думка, - відмахнулася Джейн, - і, до речі, я прийшла попросити тебе про одну послугу, яка стосується Аліси.

Ледве стримуючи емоції, Алекс томно подивився на Джейн, даючи зрозуміти, що готовий слухати.

- Відповідай мені на одне запитання, - почала вона, - тільки чесно.

- Я слухаю...

- Аліса просила тебе сьогодні побачитися?

Алекс, спершу, забарився з відповіддю, але потім, усе ж таки, кивнув на знак згоди.

- Зроби послугу і не приходь на зустріч, - попросила вона.

- Ні, я не зроблю цього, - різко схопившись зі стільця, сказав Алекс, - я, можливо, ніколи в житті більше не побачу її, і ви мені кажете, щоб я не приходив?

- Ти дуже любиш її?

- Що?

- Ти дуже любиш Алісу? - уважно стежачи за його реакцією, запитала Джейн.

Алекс повільно пройшовся кабінетом, засунувши руки до кишень джинсів, після, вперся плечем біля вікна, переминаючись з ноги на ногу.

- Так, я люблю її. Дуже.

- Це помітно, - погодилася Джейн, - тому й прошу! Заради неї прошу - якщо ти справді кохаєш її, то не роби ще болючіше.

- А ви не замислювалися над тим, що, якщо я візьму і не прийду, то це її просто вб'є?

- Не вб'є, - відмахнулася Джейн, - будемо сподіватися, що вона тебе зненавидить і їй буде легше пережити переїзд.

- Мені не подобається ця витівка, - важко дихаючи, промовив Алекс, - як я можу вчинити так із тією людиною, яку люблю понад життя?

- Іноді, навіть якщо любиш - треба відпустити.

- Але я не хочу її відпускати!

- Тобі доведеться, Алекс...

- Чому? - не заспокоювався хлопець, - чому ви не дозволяєте нам бути разом? Чим я вам не догодив? Як ви можете судити про мене, навіть не знаючи мене?

- Я нічого проти тебе не маю, - заперечувала Джейн, - ти хороший хлопець, але Алісі зараз цього не треба. Їй треба будувати своє життя, кар'єру, а не гробити його, занурюючись з юності в безглузді страждання.

- А ви запитали, чого хоче вона, а не ви?

- У цьому віці, вона ще сама не розуміє, чого хоче, повір мені. І в тебе ще все життя попереду.

- І я хочу, щоб у моєму житті була присутня Аліса!

- Боже, які ви дурні...

- Зате дуже щасливі! - фиркнув Алекс.

- Ти хочеш, щоб вона була щаслива?

- Більше за життя хочу.

- Тоді зроби те, про що я тебе прошу, - ще раз сказала Джейн.

- Я не можу...

- Якщо любиш - відпусти. Нехай вона живе своїм життям. Нехай вона буде щаслива.

- Ви вважаєте, що робите правильно? - запитав насторожено Алекс.

- Я бажаю їй лише добра, - відповіла Джейн.