ІХ розділ

- Так я і знала, що ти тут, - підходячи до озера, сказала я, побачивши Алекса.

- За два місяці регулярного спілкування, думаю, не складно здогадатися, де проводить час твій друг, - привітно посміхнувся Алекс.

- Так, ти маєш рацію, - погодилася я, присівши поруч і обійнявши Алекса за шию, - але сьогодні ти якось збився з нашого режиму. Де ти пропадав? Тебе не було на кількох лекціях.

- Помітила?

Я дала йому поза вуха і награно посміхнулася.

- Не зли мене.

Алекс голосно розсміявся.

- Перестань реготати, - огризнулася я, - де тобою носило?

- Я був у бібліотеці..

- Та годі? - здивувалася я, - ти прогуляв літературу в бібліотеці?

- Ну, так, - кивнула він.

- Дуже розумно, - покрутивши вказівним пальцем правої руки біля скроні, сказала я, - зізнатися, я подумала, що ти відразу попрямував сюди.

- Так, я пізніше так і зробив, - пояснив Алекс.

- І яка нечиста сила потягнула тебе туди? - прийнявши позу лотоса, поцікавилася я в Алекса. - Тільки не кажи, що, для загального розвитку, - попередила я, - ніколи не повірю.

- Ех, - демонстративно зітхнув хлопець, - тепер навіть і, сказати-то, нічого.

- Ну, перестань знущатися, розповідай, що ти там робив?

- А що тебе так дивує? - поцікавився Алекс.

- Просто, вперше чую у твоєму лексиконі слово - бібліотека. Тому, зацікавило.

- Хочеш сказати, що я розумово-обмежена особистість? - вдаючи скривдженого, запитав Алекс.

- Ой, матусю, почалося, - прикривши лоб правою рукою, промовила я, - ти ще довго будеш наді мною кепкувати?

- Я?! - вигукнув Алекс, - ні в якому разі!

- Тоді, годі жартувати. Краще розкажи, що ти забув у бібліотеці?

- Ти точно готова почути цю історію?

- Алекс! - крикнула я, намахуючись на нього обома руками.

- Гаразд, гаразд, - рефлекторно ховаючи голову, вимовив він, - тільки без насильства.

- Тоді говори!

- Добре, розповідаю все по порядку.

- Я уважно слухаю.

- Коротше кажучи, коли я йшов на літературу, мене зупинив містер Метью і попросив віднести стопку енциклопедій з анатомії людини в бібліотеку. Зваливши на мене всю цю макулатуру, він, навіть не подякувавши, миттєво випарувався, навіть не давши мені шансу відмовитися. Виходу не було, довелося йти. Ти пам'ятаєш нашу бібліотекарку?

- Місіс Лейн? - запитала я.

- Так, вона, - гидливо поморщився Алекс, - гидка така, до остраху.

Я ледве стримала єхидну посмішку, але Алекс усе ж помітив і, ніби не звертаючи уваги, продовжив.

- Словом, ця особа, яка ненавидить цілий світ, змусила мене ще й розставляти енциклопедії по своїх місцях, згідно з нумерацією. Прийнявши це, як розплату за мої гріхи, я почав ходити між книжкових рядів, розставляючи все по своїх місцях. Зізнатися, це заняття не з легких, - поскаржився Алекс, - після трьох-чотирьох рядів, усі книжки видаються однаковими і помилку зробити простіше простого.

- Ну, а тобі?

- Що, мені? - не зрозумів Алекс.

- Тобі вдалося пройти цей "квест" без помилок? - серйозно запитала я.

Алекс невдоволено фиркнув.

- Ага, якби ж! - обурився він, - я вже думав, що так і проведу всі дні, що залишилися, переставляючи книги на цих полицях. Дійшовши до останньої, я настільки стомився, що просто сів на підлогу і вперся спиною об одвірок полиці, щоб перепочити, і побажати доброго здоров'я містеру Метью, за таке цікаве заняття.

Я вибухнула реготом.

- Бідний...

- Не смішно, - пробурчав він, але незабаром знову продовжив, - словом, до чого ж я вів! У самому низу, останнього, сьомого ряду, я помітив маленьку книжечку, тонкої палітурки з дуже цікавою назвою "Сад поезій". Заради цікавості, я взяв її з полиці і почав переглядати.

- І про що ж вона була? - відкладаючи гумор убік, запитала я.

- Це була збірка віршів давно забутих поетів. Так було написано на першій сторінці книжки. Зізнатися, прізвища цих поетів я, справді, бачив уперше. Найімовірніше, це були навіть не поети, а свого роду філософи, оскільки з римою у них, м'яко кажучи, вийшло погано. А ось сенс їхніх висловлювань - вельми глибокий, тут не посперечаєшся.

- Ти прочитав її?

- Так, - кивнув Алекс, - дещо встиг прочитати, і, до речі, один вірш мені дуже сподобався.

- І який же?

Алекс швидкими рухами почав розстібати рюкзак і щось шукати всередині нього.

- Почекай, - сказав він, - я його переписав у блокнот.

- Ого, як усе серйозно, - здивувалася я.

- Просто я знайшов у ньому якийсь зв'язок із нами, - пояснив Алекс.

- З нами?

- Так, - крутячи в руці знайдений блокнот, відповів хлопець, - зараз, почекай.

Перегортаючи блокнот, Алекс через деякий час зупинився на потрібній сторінці. Я, терпляче чекаючи, згорала від цікавості почути, нарешті, що сподобалося Алексу.

- Ну, що, знайшов?

- Так, - усміхнувся Алекс, - читати?

- Знущаєшся? Звісно, читати!

Алекс мовчки кивнув.

- Слухай, - налаштувавши дихання, почав Алекс, - це слова якогось перського поета Суфія Румі - "There exists a field, beyond all notions of right and wrong, I will meet you there".

- "Десь, між добром і злом, є сад - я чекатиму на тебе там", - повторила я вголос щойно прочитані Алексом рядки.

- Так, - схвалив хлопець, - дуже гарний вислів, але це ще не все, - додав Алекс, - безліч інших поетів намагалися перекласти ці рядки по-своєму, але лише один зміг найдостовірніше подати переклад, та й скласти все це в об'ємний вірш, навіть із римою.

- І хто ж?

- Це не настільки важливо. Послухай сам вірш. Мені дуже сподобався.

- Добре, читай, я слухаю.

- "Є луг чарівний, що лежить поза колом,

    Понять наших про добро і зло.

    Шукай його! Там зустрінемо ми один одного

    Ми зустрітися не можемо на злі.

    Коли обійняли душу трави лугу,

    Світ так наповнений, що слова порожні.

    Мова, ідеї, фраза та: "один одного - сенс втратили. Ні не "я", не "ти"