Розділ 6. Ольга Бодек ПОДВІЙНЕ ДНО

– Тканина справді унікальна, Шефе. Основні нитки – це звичайний хітинол, що випускається «Полімером» на Об’їзному проспекті. Проте уткова нитка – бісус! А вся тканина кілька років витримувалась у слабкому розчині хлориду натрію під тиском не менше чотирьох атмосфер!

– Тобто в морі на глибині тридцяти метрів, – насупилась Ольга. – Хіба в Одеській затоці є такі глибини? Що таке бісус?

– Грубо кажучи – «шерсть» пін. Це такі скойки, що живуть у Середземному морі. З бісусу колись виготовляли унікальну тканину – вісон. Але технології втрачені, хоча, на думку експертів, на Сардинії ще можна знайти умільців, які зберегли навички та прийоми стародавнього ремесла.

– Італія? – звела брови Ольга. – Спартанець три роки жив у Неаполі. До Сардинії п’ятнадцять хвилин льоту разом зі зльотом та посадкою.

– Або двадцять хвилин на катері. Це не відстань, – підтримав Серж.

– Справжній спартанець! – несподівано ляпнув Дімон. – Італія!

– Спарта у Греції, – заперечив Серж.

– Дуже цікаво! – Ольга покусала губи і ще раз глянула на ткацький верстат. – Стародавнє ремесло?

– Давно втрачене мистецтво, – кивнув Дімон. – Спец так і не повірив, що виготовлено в Одесі...

– «Вся контрабанда робиться в Одесі на Малій Арнаутській», – не втримався Серж од банальності.

– Бісус? – спокійно спрямувала доповідь в інформативне русло Ольга.

– Нитки піни. Молюск живе в Середземному морі, але й у Чорному зустрічається. Біля берегів Болгарії, наприклад.

– Дуже цікаво, – повторила Ольга. – Спартанець знайшов на дні Одеської затоки колонію пін, стриже бісус, пряде нитку і робить тканину... До речі, тепер зрозуміло, навіщо йому крейда.

– Для підгодівлі молюсків, – блиснув ерудицією Серж.

– Крейду знайшли?

– Так, у підвалі. Там же кілька бобін хітинолу. Майстерня та склад…

– Здається, ми ось-ось обґрунтуємо своє вторгнення на приватну територію, – сказала Ольга. – Нам залишається тільки знайти покупців. Упевнена, митниця заявить, що з України вісон не вивозили. Контрабанда. А браконьєрство у Спартанця як прикриття. Що там стосовно спорядження?

– Кисень бере на Краяні, повітря забиває на Радіалці. Хімпоглинач поки що під питанням.

– Години не вистачило, щоби знайти постачальника ХПВ? На кожне занурення йому потрібно два кілограми, занурюється двічі на день, п’ять днів на тиждень... Ти стежиш за перебігом моєї думки? Це майже центнер на місяць! І не можеш знайти постачальника?

– Сертифіковані дайвери пірнають в аквалангах, – розвів руками Серж. – Вони навіть не знають, що таке ХПВ. Довелося рухатись із боку виробника. А це майже тисяча хімпідприємств по області.

– Він може отримувати ХПВ з іншого міста.

– Не може. Він не отримує посилок, я перевіряв. На пошті взагалі не зареєстрований. Нечисленні контакти на відкритих форумах мають винятково розважальний характер. Тролить ворогів, підтримує друзів. Із профільованих ресурсів – знайомства та космос, дайверські форуми ігнорує.

– Космос? Із ним не знудишся. Захоплюється астрономією?

– Радше стартовими майданчиками. Я лише почав обробку його повідомлень.

– А в реалі? Друзі, знайомі?

– Нікого. З мешканцями сусідніх ангарів доброзичливий та привітний, але за роки оренди ні з ким із них не випив навіть банки пива.

– Пиво він не п’є, – насмішкувато перебила Ольга. – Щоби це зрозуміти, достатньо зазирнути в холодильник. Власник ангару?

– Нічого цікавого. Оплату оренди отримує вчасно, скарг ні від сусідів, ні від охорони нема, щасливий мати такого орендаря.

– Жінки?

– Сюди нікого не приводив. Якщо й зустрічається з кимось, то в місті.

– Дружина пішла тільки два місяці тому. Звідси?

– Так, Шефе. Вони тут прожили шість років.

– Де її речі? Хоч щось мусить лишитись. Де його гардероб?

– Місяць тому все вивіз та передав благодійному фондові. Вони добре запам’ятали його рушники та халати. Розкидайлівський трикотаж. Я теж узяв би.

– Батьки, діти, однокласники?.. – наполягала Ольга. – Не може людина жити в порожнечі.

– Батьки в Котовську, співробітники сонячної електростанції. Він їх відвідує раз на три-чотири місяці. Дітей не має, або ж невідомі. З однокласниками не контачить.

– Дивовижно! – вона сплеснула руками. – Який може бути сенс у такому існуванні? В тюрмі люди живуть цікавіше. Ми не можемо збагнути, на що він витрачає виручку від браконьєрства. А контрабанда вісоном – це мільйонний прибуток! Де гроші? Де вони? Є хоч якісь ідеї?

Повисла мовчанка. Серж із Дімоном не знали, що відповісти. Лише поглядали один на одного в надії, що напарник виявить ініціативу та перейме невдоволення Шефа на себе.

Першим не витримав Дімон:

– Копає під периметр.

– Поясни, – зажадала Ольга.