Розділ 3. Семен Чумаков ПАСАЖИРИ ТА ЛИХОДІЇ

На десяту ранку стало ясно, що парад планет обіцяв успіх та удачу: транспортний агент висватав багату поїздку до Кілії. Гуртові з восьми людей забаглось пообідати на березі Дунаю та повернутись до Одеси не пізніше четвертої години, що цілком відповідало планам Шимуна. На поїздку не скупилися – платили щедро, і, судячи з деяких ознак, були схильні до чайових.

Поки туристи, шурхотячи вбранням, вантажилися в автобус, Шимун розмірковував про дивність їхнього вибору.

Зазвичай їздять до Ізмаїла чи Вилкового. Найбільша у світі перевалка річка-море та мегаполіс на палях. Дунайське пароплавство й екотуризм дельти дають державній скарбниці стільки ж, скільки всі три одеські порти разом узяті. Але якщо порівняти суми витрат – один лише глибоководний фарватер скільки коштував! – то питання, яке підприємство рентабельніше, не виникає...

– Можемо їхати, – перервала його роздуми невисока світловолоса жінка з підтягнутою спортивною поставою.

Шимун кивнув і зачинив двері. Він знав, що перші миті поїздки багато в чому визначать наступні враження, тож із максимальною обережністю рушив з місця і не квапився вмикати музику: хай пасажири оцінять тишу та комфорт салону.

За хвилину вони вихопились із зеленого тунелю Адміральського проспекту, набираючи швидкість, промчали естакадою дворівневої розв’язки Першої Станції Люстдорфа, повернули праворуч на магістраль Філатова і незабаром проїжджали повз хвойний гай майдану Конституції.

Шимун задивився, як на п’ятачку перед висоткою зі скла та сталі, стиснутою вулицями Ріхтера та Радісною, готують до літнього сезону басейн для малечі, й тому не одразу помітив, що блондинка без дозволу відкинула крісло гіда та безцеремонно розташувалась поруч.

– Не заперечуєте? – грайливо поцікавилась жінка.

Пам’ятаючи про чайові, Шимун ніяк не висловив досади від її ініціативи:

– Почувайтесь як удома. Шлях неблизький, умощуйтеся зручніше.

Він уже ладен був звично пустити коріння в самоту, проте жінка несподівано відрекомендувалась:

– Олена. А до вас як краще звертатись?

– Шимун, дуже приємно.

То була брехня. Йому не було приємно. Настирливість пасажирів не дивниця водієві невеликого автобуса, однак і правилом вона ніколи не була: зазвичай туристи вдовольнялися спілкуванням у своєму колі, цікавилися вмістом бару та холодильника, проте не ім’ям водія, в обов’язки якого входило доставити, але не розважати.

Весь цей оберемок роздумів оформився в голові Шимуна роздратованим: «От причепилась», але озвучувати цю фразу він не став би навіть під загрозою вилучення ліцензії на перевізництво.

– Незвичайне ім’я, – зауважила Олена. – Воно щось означає?

– Всі імена щось означають, – байдуже пробурчав Шимун, підкреслено акуратно правуючи на естакаду дорожньої розв’язки «два стовпи». – Похідне від Семена. Дитинство минуло на Середзем’ї, батьки працювали в Італії. Тамтешнім приятелям «Шимун» здавалося вагомішим і значущішим од «Семена».

Він увімкнув аварійку і плавно пригальмував. Затим зупинився.

– Вже приїхали? – крикнув хтось із салону. Голос підтримали життєрадісним іржанням.

Шимун ледь помітно скривився. Олена це помітила.

– Не звертайте на них уваги, – мовила вона. – Ми багато працюємо. Без вихідних та по чотирнадцять годин на добу. Психіка деформувалась разом із почуттям гумору.

Вона повернулась до салону й погрозила кулаком. Шимун знизав плечима.

– Зараз усі так працюють, – зауважив він, намагаючись поверх дахів колони, що скупчилась попереду, роздивитися причину зупинки. – В Одесі безробітних немає.

– Якщо ви провели дитинство в Італії, то із розмовною проблем немає?

– З писемною теж, – кивнув Шимун. – А як у вас із акомодацією?

– Англійська, іспанська, французька.

– Непогано, – з повагою зауважив Шимун. – А в мене, крім італійської, лише португальська.

– Не мейнстрім, звісно. Дивний вибір.

– Я не вибирав, – сухо сказав Шимун. – Я там жив.

Мимо промайнула зграйка велосипедистів. Передня машина відразу рушила, за нею потроху почали набирати швидкість решта. Шимун переклав ногу з педалі гальма на реостат.

– Легко відбулися! – сказав хтось із пасажирів. – Ближче до обіду рух узагалі закриють, поки вони всі не проїдуть.

– А чого це вони тут?

– Традиція! Одеська сотка. Хочеш на роликах, хочеш на велосипеді. Є ще бігуни та джампери, але ці лише путівцями. Нероби!

– Вдячні нащадки! – пам’ятаючи про чайові, стримано заперечив Шимун. – Люди, які не забувають про історію свого народу.

– Тоді чому ви не з ними? – кокетливо поправляючи пасмо волосся, спитала Олена.

– Окрім історії, я шаную свої принципи: потію лише за гроші.

Він плавно рушив, але водій машини, що йшла за ним, не став чекати: дав повну тягу на електродвигун, з-під коліс потягнувся сизий дим. Лихач вильнув ліворуч, стрімко набрав швидкість і за якусь мить обійшов усю колону.