Початок

Холод та колючий вітер, який пронизував до кінчиків пальців ледве доторкнувшись до чогось живого; утворював великі білосніжні перемети, неначе гірські вершини в мініатюрі. Неозброєним поглядом було просто не можливо побачити винуватців сніжної заменітілі. Проте, так і малось би бути, адже ми у «Вонсі» - найхолоднішому та найбільш засніженому королівстві всіх часів та народів. Якщо закрити очі та дуже добре прислухатись, то можна почути легкий хрускіт снігу, неначе хтось маленькими, тендітними ніжками ступає по цих величних заметілях. Проте для того, щоб знати напевно, потрібно промовити певні слова.

• «Гуардум вайтс» - викрикнув Мілаф, злегка виставивши груди на яких красувалась невеличка підвіска у формі нічного ліхтаря. Підвіска, в той же час замерехтіла, і відразу ж почали виднітися маленькі створіння, що парили в повітрі немов би якимось магічним способом.  
• Мені потрібна ваша допомога! – викрикнув хлопець у бік дивовижних створінь.

Не встиг той і оком моргнути, як перед його очима вже мерехтіли крильця, на перший погляд білосніжної комашки. Проте це була зовсім ніяка не комаха! А якби ця, нібито комашка, дізналась, що хтось про неї такої думки, то навіть дуже би образилась, а може і дуже розсердилася. Цією крихітко була одна з фей сніжного королівства «Вонс».

• Знову ти? Тобі таланить, що ми з тобою друзі, інакше так швидко допомоги ти б не дочекався.

Фея мала тонесенький голосок, а вбрання ж її було неначе зіткане з крихітних сніжинок, що покривали її крихітне тільце, утворюючи дивовижної краси снігове вбраннячко.

• Що цього разу тобі знадобилося? – мовила фея грізно, але при цьому таємно посміхнувшись.
• Нічого особливого. Мені лише потрібно трішки сніжного порошку, котрий ти мені якось обіцяла. – відповів Мілаф завзято.
• Ох! І навіщо ж я тоді тобі сказала за той порошок. Ну добре, тримай. – пробурмотіла фея, і жбурнула Мілафу прямо в руки маленький мішечок, так, що він ледве встиг зловити.
• Ти мене завжди виручаєш! – мовив хлопець підкидуючи в руках мішечок з порошком.
• А ти хитрун, завжди користуєшся моєю добротою! – фиркнула фея, і відвернулася склавши руки перед собою.

Феї у Вонсі були дуже примхливі та трішки зі складним характером. Проте не дивлячись на їхню рису швидко ображатись, вони були напрочуд добродушні та завжди раді допомогти своїм друзям.

• Ну чого ти хмуришся, ми з тобою добрі друзі. – зауважив Мілаф та легенько торкнув крихітне плече феї.
• Можливо ти правий. – пробурмотіла фея.
• Доречі! Ріфа, у мене для тебе є подарунок! Я геть про нього забув.
•  Який ще подарунок? І як можна забути про подарунок? – мовила Ріфа, хитро поглядаючи що саме приніс Мілаф, з великою старанністю приховуючи зацікавленість.

Не дивлячись на те, що Ріфа була феєю зі сніжного королівства, де всюди лише холод та великі заметілі, душа ж у неї була тепла та тендітна, як вранішнє сонечко. Очі ж її були сповнені теплом та мерехтіли маленькими палаючими вогниками доброти.

• Ти така нетерпляча! Ну, добре, доведеться відавати тобі подарунок. – мовив Мілаф та протягнув маленький, обережно складений шматок темної тканини в якій щось було замотане.
• Мілафе, ти трішки не розрахував з розмірами. Я ж не зможу навіть підняти цей шмат тканини, щоб зазирнути, що всередині.
• Обіцяєш нікому не казати? – мовив з посмішкою хлопець.
• Ти ж не думаєш цього робити?

Не встигла мовити фея і слова, як ліхтарик на шиї хлопця замерехтів і подався дивовижним чином вперед.

• «Піколодо куа». – викрикнув хлопець випроставши груди в бік складеної тканини.

В той же час ще раніше достатньо об’ємний зверток тканини почав зменшуватись, до поки не досягнув розміру, що підходив би нашій сніжній красуні.

• Не варто наражатись на небезпеку заради мене, ти ж чудово знаєш чим може повернутись, а саме чаклування не у своєму королівстві. Тим паче, якщо нас засіче Маві, то перепаде нам обом.
• Ти завжди переймаєшся через дурниці Ріфо, краще розгорни мій дарунок.

Фея з великим захватом почала розгортати подарунок від вірного товариша.

• Ні!! Не може бути!! Невже це?! Це ж дивовижно!!- викрикувала Ріфа без перестану.
• Тобі справді подобається?- запитав Мілаф, трішки зашарівшись.
• Подобається? Та я ж просто у захваті! Тут навіть моє ім’я вишите сріблястою ниткою.

Те, від чого так раділа Ріфа, було мішечком для її чарівного пилку. Мішечок же Мілаф потурбувався пошити сам, з найкращої тканини, яку він тільки міг собі дозволити. Він так захопився, що навіть вишив ім’я подруги на своєму творінні, для того щоб ніхто не мав змоги сплутати цей мішечок зі своїм.

• Мені дуже приємно, що я зміг тебе ощасливити. – мовив хлопець, ніжно всміхаючись.
• Знаєш, я нічого не хочу прикрашати, проте я б хотіла щоб кожен мав такого друга, як ти Мілафе. – відповіла фея, опустивши очі від сором’язливості.

Ріфа хутенько пов’язала собі мішечок на пояс, так, щоб було видно напис. Очі ж її засіяли від радощів, проте лише на секунду, після чого вона знову поморщила носик, підняла очі та мовила:

• Ну годі, думаю нам вже час повертатися до буденних справ.
• Ох, так! Ти абсолютно права Ріфо. – метушливо мовив Мілаф, наче згадав щось неймовірно важливе.

Хлопець в той же час випнув груди уперед та його ліхтарик замерехтів…

Звична справа, ось так блукати вуличками в пошуках наживи. – подумав хлопець, сидячи та спостерігаючи за тутешніми волоцюжками. Дуже сподіваюсь, що вони так ні на кого і не натраплять.

• Гей! А ти чому тут сидиш? Хіба не боїшся наштовхнутись на не дуже приємну компанію?
• Це ти про себе? – мовив Мілаф та гучно зареготів.
• Ха-ха, дуже дотепно! Я теж за тобою сумував!
• Ну не злись Грунсе! Я розумію, що ти хвилюєшся.