Спаринг за любов

Розділ 3

Наступну годину я намагалася всіма можливими способами викинути зі своєї голови події, які  відбувалися, поки Владислав та Лариса були відсутні. Але мені ніяк це не вдавалося.

Я попри заборони думала про Максима. Навіть не зважала на внутрішній крик, від якого мені аж закладало вуха. Все зводилося тільки до одного...

Руки досі відчували його лагідне тепло, а губи ображено тремтіли. Нам не вистачало декількох сантиметрів, щоб усе сталося...

Шаленство…

Ні! Так же не мало бути! Зоє, перестань мріяти! Спустися на землю! Занур свою голову у реальність! Нерозумно піддаватися пристрасті на дві хвилини!

Звісно, від цього станеться великий сплеск емоцій, але як я потім буду дивитися в очі Владиславу та Ларисі...

Я схмурніла. Неохоче зробила ковток вина. Алкоголь продовжував мене брати у свої обійми, але деяких він уже добряче скував: Мирославу, Владислава та Ларису. Ці троє, які працювали на одній роботі, почали обговорювати якийсь проєкт над яким вони уже трудилися понад три місяці. Він стосувався конструкції моста, який мав пролягати через річку. Тут варто зазначити, що вони архітектори та трудилися у будівельній фірмі.

Я слухала ці нудні розмови та не розуміла - невже їм цікаво терти це язиками поза межами офісу?

Хворі люди...

Або я чогось не розуміла. Мені взагалі вдома, а тим більше у стані, коли все хитається довкола, не хотілося говорити про роботу. Всі мої бухгалтерські звіти мали залишатися за дверима офісу.

- Ви такі нудні, - сказав Максим. - Ляпаєте про свої балки, види сталі, а нам із Зоєю сумно. Давайте будемо обговорювати якісь теми ближчі до землі.

- Вас ніхто не тримає, - промовила Лариса, невдоволено глянувши на нього. - Можете піти на кухню і там розмовляти про рецепт супу сирного та вазончики.

- Невже? - вигнув світлі брови Максим.

- Тоді ніхто нікому не буде заважати, - відповів доволі п'яним голосом мій хлопець, який щось уже завзято креслив на папері.

Я сиділа шокована. Вони відправляють мене та Максима на кухню. Щось така ідея зовсім не давала радість. Це лякало.

- Зоє, ходімо, бо з цими ботанами можна вмерти від нудьги, - встав Максим.

- Угу, - пробурмотіла я, випивши вино з бокала до дна.

- Тару бери з собою, - показав він на келих у моїх руках.

Мені нічого більше не залишалося, як послухатися цього доволі високого хлопця. Всередині все різко стиснулося, а подих стало щемливо перехоплювати.

Ми зайшли на дуже маленьку кухню, на якій я ще вранці нарізала салати та прикрашала торт рожевим домашнім кремом. Останній до речі досі стояв у холодильнику. Треба буде його не забути подати на стіл, бо буде шкода, якщо таку краса ніхто не побачить. Я на нього витратила понад дві години.

Максим поставив пляшку вина на стіл та всівся на стілець. За його спиною знаходилася чорна газова плита, а праворуч навстіж відкрите вікно. Я впала з протилежної сторони. Холодне повітря обдувало мене з ліва.

- Гадаю, що варто закрити двері, - встав він та потягнув за ручку . - Буде протяг, а не хочеться щось продути.

- Угу, - спостерігали мої очі за кожним його рухом. Одночасно я насолоджувалася його тілом. Біла футболка, яка була на ньому, не приховувала м'язів, що грали під нею. Це було настільки сексуально, що не передати.

 Зараз мені навіть ставало сумно, що такого тіла не мав  мій худорлявий Владислав, який понад усе любив замовити піцу, сісти біля телевізора та наїстися так, що потім ледве дихав. Досі не розумію, як він не набрав зайві кілограми від такого.

- Що таке? - перебив мої думки Максим.

- Задумалася, - відповіла я.

- Про що?- поцікавився він та поклав свою руку мені на ногу, яка була під столом. Я здригнулася це було доволі неочікувано.

- Про те, що за вікном літо, - сказала перше, що впало мені на думку, а потім сама стала картати себе за ці слова. Яке до біса літо! Що я несла! Ніхто про таке не думав.

Максим усміхнувся. На лівій щоці у нього з'явилася дуже мила ямка. Та взагалі він сам весь доволі гарний. Господи! Щось не подобалися мені ці думки, що виникали у моїй голові. Треба від них негайно позбуватися.

Хлопець забрав свою руку. Мені наче від цього стало легше, але одночасно якось сумно. Після цього він налив мені вино, витягнув із кишені цигарку та запалив її.

Я терпіти не могла запах тютюну, але він так виглядав з цією цигаркою мужньо, що  забула про свою огиду та зачаровано лупала на нього. Зненацька у животі відчула те, що не мала. Воно почало заводити у незручне становище. Ставало якось соромно.

- Як у тебе справи на роботі? - запитав він.

- Нормально, - мотнула я головою. - Рахую цифри та мрію про вищу заробітну плату.

- Усі хочуть багато грошей, але не всім доля їх достобіса мати. Деколи мільйон у кишені не робить тебе щасливим, а ось п'ять гривень доволі цілком.

- Твоя правда...

- А в тебе як?

- Що саме? - запитав він, зробивши чергову затяжку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше