Глава 12

Група «Браво» йшла розтягнутим ланцюгом, тримаючи дистанцію, яка дозволяла контролювати периметр, але водночас давала ілюзорне, проте необхідне відчуття присутності плеча побратима. Це був дивний коктейль з гострого полегшення від успіху місії та з виснажливою, густою напругою, що осідала на плечах важче за спорядження. Агенти щойно вирвалися з пастки, перемігши Салазара та його фанатиків, чиї передсмертні крики все ще відлунювали у вухах. Тепер, вкриті саднами, кіптявою та липкою багнюкою, вони рухалися до точки евакуації. У кожного в голові пульсувало лише одне бажання — поскоріше прийняти гарячий душ і глибокий сон без кривавих сновидінь.

На початку колони йшов Рід. Його фігура, попри втому, все ще випромінювала ту особливу, обтяжену досвідом зосередженість. Він сканував кожен сантиметр лісу, кожну підозрілу тінь між стовбурами дерев.

— Я не можу в це повірити! — голос у гарнітурі вирвав журналістку з думок. — «Пріоритет об'єкт». Я знаю всі ці кляті протоколи, Рей, але залишити вас там? Леон міг би... він повинен був вибити бодай ще одне місце у тому вертольоті! Хоча б для тебе!

— Меріел, припини, — тихо видихнула дівчина, голос був сиплим від утоми, вона намагалася дихати рівно, щоб не збити темп ходи по розмитому дощем схилу. — Він виконував наказ. Евакуація Ешлі була головною метою всієї операції. Без варіантів.

— Наказ? Ти для нього теж була наказом! — координаторка майже кричала, і Рей чітко чула на фоні, як її подруга в штабі люто, з відчаєм б'є по клавішах, наче намагаючись вимістити весь свій гнів на бездушному залізі. — Коли він повернеться на базу, я особисто висловлю йому все, що думаю про його «пріоритети» і так звану логіку!

— Меріел... — Рей зупинилася на секунду, притиснувши долоню до навушника, намагаючись втихомирити цей цифровий шторм, що заважав слухати ліс.

— Добре, — нарешті видихнула дівчина на тому кінці дроту, важко ковтнувши свою злість. — Тримайся, Рей. Просто тримайся. Я бачу ваші маячки на моніторі, ви вже близько до зони евакуації. Гвинтокрил групи «Гамма» буде на точці за десять хвилин. Не збавляйте темп.

Журналістка не відповіла. Вона опустила руку від гарнітури і знову рушила вперед, дивлячись на вогку, пориту корінням та вкриту прілим листям землю під ногами. Кожен крок віддавався тупим болем у колінах, в той час, як в голові, крутилися зовсім не професійні думки.

— Ще два кілометри, і я замовлю собі найбільший стейк у Лондоні, — впівголоса кинув Ленг, поправляючи ремінь брудного, присипаного пилом бронежилету. — Барнс, ти ж пригощаєш? За той випадок у Каїрі, коли я витягнув твою дупу з-під обстрілу?

Агент, що йшов попереду Рей, лише коротко хмикнув, не обертаючись. Його кроки були майже безшумними, незважаючи на масивну статуру та важке спорядження.

— У Каїрі ти ледь не підірвав нас обох, Крістіане, — відрізав він, і в зазвичай суворому голосі проглянула тінь ледь помітної теплоти. — Тож стейк із тебе. І пиво теж, якщо не хочеш, щоб я нагадав команді, як ти намагався зламати захищений термінал за допомогою швейцарського ножа і молитви.

— Це був творчий підхід!

Вікторія тим часом трималася на відстані витягнутої руки, інколи торкаючись плеча журналістки легким, майже невагомим заспокійливим жестом. Її очі були тривожними, постійно перевіряючи стан Рей, яка отримала кілька сильних ударів в останній битві. Кларк навіть встигли переглянутися з Барнсом попереду. Той кинув на дівчат швидкий, занепокоєний погляд, але Вікторія лише вимушено всміхнулася кутиками губ.

— Скоро будемо вдома, — ледь чутно промовила вона, більше заспокоюючи саму себе, ніж оточуючих.

Позаду замикав групу Картер. Він рухався трохи осторонь основної стежки, майже зливаючись із вечірніми тінями.

Рей торкнулася пальцями шорсткої обкладинки блокноту у внутрішній кишені бронежилета. Вона хотіла вірити Вікторії. Вона хотіла вірити Меріел і розрахункам штабу. Але чуття, загострене роками в зонах збройних конфліктів, кричало про інше. Повітря навколо було надто тихим, надто нерухомим.

— Меріел, — покликала вона знову. — На точці все спокійно?

— Датчики показують рух тільки наших... — голос координаторки раптом здригнувся і потонув у високому звуці перешкод. — Заче... за... вш... Ре...

Зв'язок обірвався коротким, болючим тріском.

— Тихо, — різко кинув командир Рід попереду. — Картер, що бачиш?

Агент, який рухався в кінці групи, відповів холодним, ледь чутним шепотом:

— Рух на другу годину.

— Меріел? Меріел, ти мене чуєш? — журналістка тихо покликала, сподіваючись почути хоч слово, але у відповідь був лише шум.

У ту ж мить ліс, що секунду тому здавався мертвим і нерухомим, раптом ожив низьким, вібруючим співом, який, здавалося, долинав звідусіль, наповнюючи простір передчуттям неминучої біди.

— Gloria a las Plagas... Gloria a las Plagas...

Свист. 

Рей не встигла зрозуміти, що сталося, як Ленг раптом хитнувся і впав на коліна. З його шиї, прямо над коміром куртки, стирчав короткий дротик з темним оперенням.

— Назад! Усі назад! — закричав Рід, підкидаючи гвинтівку до плеча.

З-за дерев, наче чорні тіні, виринали сектанти. Вони перли некерованою масою, озброєні іржавими серпами, вилами та важкими ланцюгами. Рей бачила, як Барнс та Картер миттєво відкрив вогонь короткими чергами зрізаючи першу хвилю нападників, але на місце одного вбитого тут же ставало троє інших.

— Відходимо до скель! Тримати периметр! — скомандував Рід, підіймаючи Ленга під руку.

Але не встигли вони зробити й кількох кроків, як під ногами щось спрацювало. Глухий звук і простір залило сліпучим білим світлом. Вибух був світлошумовим, але повітря миттєво наповнилося їдкою жовтуватою сумішшю. Очі обпекло вогнем, а легені стиснуло спазмом, не даючи вдихнути.

Крізь сльози та білі плями, Рей бачила агонію своєї групи. Барнс кинувся в рукопашну, розмахуючи прикладом як булавою, густо кашляючи. Він гарчав, відбиваючись від натовпу, поки троє сектантів навалилися на нього всією вагою, притискаючи до землі. Вікторія кричала, відчайдушно намагаючись дотягнутися до нього, але її руки вже викручували за спину і нанесли важкий удар в голову. Ленга та Ріда притиснули двоє здорованів у масках.