Глава 10

Минуло декілька годин тієї крихкої, майже неможливої тиші, яка буває лише перед бурею. Зал поступово оживав. Агенти прокидалися, струшуючи з себе важке заціпеніння. Вартові змінювалися на постах, передаючи зміну короткими кивками. Звуки в приміщенні почали набувати чіткого, сухого, металевого ритму.

Леон відчув, як Рей здригнулася уві сні, наче відлуння далекого вибуху пробилося крізь її спокій, але вона не прокинулася. Навпаки, лише міцніше, майже судомно стиснула його пальці у своїй долоні, намагаючись утримати залишки того безпечного всесвіту, який вони створили вдвох. Він дивився на неї і серце стискалося. Темні кола під очима, тонкі лінії подряпин на блідій шкірі, беззахисність, з якою вона притискалася до його плеча. Йому до болю хотілося дати їй ще годину, ще ніч, ціле життя без цього прокляття але час неминуче вичерпався.

Командир повільно, майже невагомо, провів долонею по її волоссю, затримуючи руку на потилиці. Його пальці, зазвичай такі холодні та рішучі, тепер були неймовірно ніжними, коли торкнулися її теплої шкіри, обережно виводячи зі стану солодкого забуття.

— Рей... — прошепотів він прямо їй у скроню. Голос Леона був тихим, але в ньому вже виразно звучала та сама залізна неминучість обов'язку, яка завжди вела їх обох уперед. — Десять хвилин, Гордон, — промовив він, повертаючись до звичного звертання, хоча рука все ще гріла її шию. — Час підніматися.

Вона глибоко вдихнула, на повні легені вбираючи тепло його тіла, перш ніж повільно, наче через силу, розплющити очі. На коротку мить у її погляді промайнуло дитяче нерозуміння. Вона все ще відчувала безпеку його обіймів, де не було місця монстрам чи кривавим релігіям. В обличчя через вузькі вікна замку вдарило дивовижно яскраве ранкове сонце, висвітлюючи кожну порошинку, що кружляла в повітрі.

— Вже? — голос був хрипким, ледь чутним після короткого сну.

— Вже, — видихнув Леон.

Проте його пальці не одразу розімкнулися. Він тримав її ще кілька секунд, даючи можливість затуманеному розуму остаточно повернутися в жорстоку реальність, де на них чекали вороги. Він бачив, як вона повільно озирається навколо, усвідомлюючи, наскільки близько сиділа до нього. Буквально вросла в його бік, шукаючи порятунку від холоду й самотності.

Їхні погляди зустрілися на такій відстані, де вже неможливо було нічого приховати. В очах Леона вона побачила неймовірно втомлену людину, яка вперше за довгий час дозволила собі бути вразливою.

«Ти так близько... чорт...» — промайнуло в голові, викликаючи хвилю збентеження. Рей відчула, як щоки миттєво почали палати, а серце забилося з новою, шаленою силою, виганяючи останні залишки сну з вен. Вона бачила кожну риску його обличчя і те, як він дивиться на неї, з якоюсь дикою, мовчазною обіцянкою більше ніколи не відпускати. — «І ми проспали так всю ніч?»

Немов прочитавши думки дівчини, Леон випустив її зі своїх обіймів. Він першим впевнено підвівся на ноги, миттєво повертаючи собі професійну виправку. Простягнувши руку, допоміг Рей, міцно підтримуючи її за лікоть, поки ноги, що затерпли від незручної пози, знову звикали до твердої підлоги. Поки вона, трохи похитуючись, одягала важкий бронежилет, затягуючи ремені поверх чистої тактичної кофти, його погляд невідступно стежив за кожним рухом журналістки. Він перевіряв, чи надійно застебнуті кріплення, чи не заважає їй спорядження, чи не збилося дихання. У цьому погляді вже не було ніжності, лише суворий контроль командира, який готує свого бійця до бою.

— Тримайся поруч зі мною, — коротко кинув він, і цей наказ не потребує обговорень.

Леон розвернувся до оперативників, які теж почали прокидатися й підніматися зі своїх місць. Зала, що ще мить тому здавалася примарним прихистком для тиші, миттєво наповнилася різким брязкотом зброї та сухим металевим клацанням затворів.

— Досить відпочивати, — голос Кеннеді став холодним і чітким, розлітаючись луною під високими склепіннями. — Ми дали Салазару занадто велику фору.

Агенти «Альфи» та «Браво» миттєво вишикувалися навколо масивного дубового столу. Їхні рухи були відточеними, професійними. Хтось на ходу затягував ремені бронежилета, хтось перевіряв заряд розвантажувального пояса. Леон розгорнув на столі ті самі архітектурні креслення, які Рей поцупила в бібліотеці. Папір, пожовклий і крихкий, під яскравим ранковим світлом, що кидало на стіл кольорові сонячні промінчики від високих вітражів, відкривав перед ними справжню анатомію замку.

— Ленг і Мітчел щойно повернулися з розвідки верхніх ярусів, — почав Кеннеді, вказуючи на позначки олівцем на полях карти. Вони провели розвідку вздовж західної галереї та підтвердили, що підступи до Тронної зали перетворені на справжню фортецю. Салазар знає, що ми прийдемо, і він чекає нас саме там.

Командир постукав пальцем по центральній частині схеми.

— Салазар забарикадувався саме тут. Це вертикальний вузол, де пульсує серце паразита. Ешлі теж там. Штурм «у лоб» через головні ворота — це самогубство.

Леон на мить підняв очі на оперативників. Він бачив їхню втому, бачив темні кола під очима, але також бачив голодну рішучість, яка вела їх крізь це пекло.

— Але карлик хоче шоу, — додав Леон, і на його обличчі промайнула ледь помітна, небезпечна посмішка. — І ми його йому дамо. 

Командир Рід, нахилився над картою, впершись кулаками в стіл. Його мовчання було вагомим. Вся група завмерла в очікуванні наказу.

— Група «Браво». Ви йдете на головний вхід, — голос Леона розрізав тишу, наче скальпель. — Використовуйте весь арсенал: гранати, спалахи, світлошумові, сигналки. Створіть такий хаос, щоб вони повірили, ніби вся армія США штурмує ці двері. Завдання — виманити основні сили фанатиків із зали на себе. Коли вони висиплються в коридори, ви відступаєте і ховаєтесь у технічних проходах ось тут, — Леон прокреслив впевнену лінію по пергаменту, затримуючи палець на точці. — Рід покаже точні місця. По ним ви зможете потім вийти Салазару у фланг або евакуюватися з замку цими ж коридорами.