Глава 9

Агенти облаштували тимчасове укриття в малій обідній залі, що колись призначалася для приватних трапез родини Салазарів. Це приміщення, було найзатишніше в замку, тепер виглядало болісно понівеченим.

Посеред кімнати домінував стіл із червоного дерева. Потемнілі від часу натюрморти з дичиною та фруктами на стінах здавалися похмурою насмішкою над сучасним військовим спорядженням, розкиданим усюди. Важкі оксамитові штори були нещадно зірвані, відкриваючи вид на нічну темряву, а в кутку височів буфет із розбитим склом, крізь яке іронічно виблискував старовинний фарфор і родинне срібло.

Щойно берці Рей торкнулися підлоги нижнього ярусу, Джексон і Джой, які саме перевіряли двері до суміжного коридору, різко розвернулися на звук. Стволи їхніх гвинтівок на долю секунди здригнулися, майже націлившись у груди дівчини, перш ніж оперативники впізнали в цьому закривавленому силуеті свою.

— Матір божа, Гордон! — Джой першим розірвав тишу, і на його обличчі розпливлася щира, сповнена невіри усмішка. — Ми вже збиралися розносити цей замок по цеглині, щоб тебе витягти.

— Прокляття... — Джексон зі свистом видихнув, опускаючи гвинтівку. — Де тебе чорти носили?!

Леон підійшов з іншого боку, зупинившись лише в кроці від журналістки. Його обличчя залишалося суворим. Повітря між ними немов загусло, наповнене невисловленими словами.

— Дайте їй хвилину, — владно кинув він агентам, не відводячи погляду від дівчини.

Він мовчки протягнув їй пляшку. Оперативники, миттєво зчитавши стан командира, без зайвих слів відійшли в густу тінь галерей, залишаючи їм цей крихкий, майже інтимний простір. Рей зробила кілька жадібних ковтків. Холодна вода приємно обпекла розпечене димом горло, змушуючи її на мить заплющити очі.

Леон зробив крок ближче. Його рука потягнулася до плеча дівчини. Він застиг у лічених міліметрах від рани. Пальці напружено здригнулися в повітрі, наче боявся завдати їй болю навіть найлегшим дотиком, перш ніж командир рішуче, але м'яко перехопив її нижче, за лікоть. Не чекаючи, поки журналістка прийде до тями, Кеннеді повів її вглиб зали. Його долоня відчувалася неймовірно гарячою навіть крізь тканину, і це тепло прошивало Рей наскрізь, повертаючи їй відчуття власного тіла.

Вони зупинилися в напівтемному кутку за масивною кам'яною колоною. Тут, у затінку панував оманливий спокій. Леон став так близько, що заступив собою Рей від усієї зали, створюючи навколо неї тісну, майже невидиму зону безпеки.

— Ти як? — голос прозвучав хрипко. 

Кеннеді повільно, не зводячи з неї очей, дістав із тактичного підсумка упаковку антисептичних серветок. На секунду він завагався, стискаючи їх у руках. Всередині велася гостра боротьба між професійною стриманістю та диким бажанням самому торкнутися її щоки, щоб стерти цей жахливий бруд. Зрештою він мовчки простягнув упаковку дівчині.

— Тримаюсь... — Рей перехопила пачку.

Вона хотіла витягти серветку, але щойно кінчики пальців торкнулися пластикового краю, помітила, як сильно тремтять руки. Це були дрібні, принизливі й абсолютно некеровані дрижаки. Запізніла реакція організму на адреналіновий відкат та усвідомлення того, що вона була в сантиметрі від смерті, нарешті наздогнало її, вибиваючи опору з-під ніг.

Рей все ж витягла тонку вологу тканину і спробувала стерти зі щоки запеклу кров, але пальці не слухалися.

— Тут є ці... чорт... — вона запнулася, голос здригнувся, а слова застрягли в горлі, наче колючий дріт.

Опустивши голову, дівчина заплющила очі й зробила глибокий, судомний вдих:

«Один. Два. Три. Чотири...»

Журналістка відчайдушно намагалася вгамувати серце, що калатало десь у самому горлі, але тремтіння тільки посилилося, стаючи майже конвульсивним. Вона відчувала себе розбитою на тисячу дрібних скалок, які ніяк не вдавалося зібрати докупи.

Леон мовчки спостерігав, і в цій тиші кожен здриг її плечей відгукувався в ньому фізичним болем. Він бачив перед собою пораненого звіра, який до останнього бореться в капкані власного шоку, відчайдушно намагаючись врятувати залишки самовладання. В глибині синіх очей спалахнуло те, що він зазвичай ховав, гостре, майже хворобливе співчуття, яке випікало груди.

— Стій, дай я, — майже пошепки промовив він. Голос став оксамитовим і густим, наче цілющий бальзам.

Він зробив останній крок, остаточно випалюючи простір між ними. Обережно, наче боявся, що від найменшого подиху вона розсиплеться, Леон забрав серветку з її тремтячих пальців. Другою долонею Кеннеді м'яко підхопив її за підборіддя, фіксуючи. Його великий палець невагомо провів по шкірі біля самих губ, знімаючи шар білого пилу, і цей випадковий дотик змусив Рей здригнутися сильніше, ніж від усього нічного холоду.

— Кого ти бачила? — запитав він, не зводячи з неї очей.

Чоловік почав обережно витирати бруд з її обличчя, рухаючись пестливими мазками. Він рухався ледь помітними, майже невагомими мазками, в цій обережності було болюче впізнавання кожної риси її обличчя після годин невідомості. Леон відкинув забруднену серветку і дістав нову. Від цієї інтимної близькості, Рей відчула, як щоки починають зрадницьки палахкотіти. Чоловік був повністю поглинений нею. Його брови злегка зсунулися до перенісся, малюючи ту саму вперту зморшку, а неслухняне світле пасмо спадало прямо йому на очі, додаючи образу якоїсь вразливої людяності.

— Крім фанатиків... Хто там був, Рей? — його шепіт став ще тихішим, змушуючи її серце пропустити удар.

Він тримав її, заземляв своєю присутністю, не даючи впасти назад у той жах, з якого вона щойно вирвалася. Дівчина відчула, як її власне дихання збивається, підлаштовуючись під його ритм, а тремтіння в руках нарешті почало вщухати, змінене зовсім іншим, солодким заціпенінням.

— Лікер, — видихнула журналістка, затамувавши подих. — Він слідував за мною... загнав у залу. Роздер сектанта прямо на очах, так швидко... Я була впевнена, що цього разу все... Чорт, Леон, я думала, що більше ніколи в житті не побачу цих тварюк.