Глава 7

Минуло ще кілька годин у виснажливому очікуванні. Крізь товщу каменю до підвалу просочувалися звуки тих клятих молитов. Рей відчувала, як кожен звук висмоктує залишки самовладання. Раптом звідкись зверху,  донісся приглушений, але чіткий дзвін. Це був механічний скрегіт металу об метал, що в цій задушливій порожнечі пролунав гостріше за постріл.

Ключі.

Хтось наближався. Кроки були важкими, розміреними й настільки впевненими, що здавалося, сама земля прогинається під цією ходою, супроводжуючись ритмічним стуком.

Тук, тук, тук.

Важкі залізні двері в кінці коридору пронизливо зарипіли, розрізаючи густу тишу іржавим стогоном. Агенти в клітці миттєво зреагували. Попри виснаження професійні інстинкти спрацювали швидше за розум. Рід підвівся першим, закриваючи собою прохід, Картер і Ленг напружилися, готові до останнього, відчайдушного кидка. Навіть Барнс, пересилюючи булькаючий хрип у легенях, спробував спертися на лікоть. Кожен із них знав, що у цьому стані вони лише дичина в загоні, але помирати сидячи вони не збиралися.

З темряви коридору повільно виступив високий силует у довгому темному вбранні. Його шлях освітлювали два масивні підсвічники, які несли позаду двоє слуг у балахонах.

Осмунд Саддлер. Верховний жрець постав перед ними власною персоною.

Він виглядав як втілення стародавнього, первісного зла, що століттями чекало свого часу. Обличчя, порізане глибокими, наче шрами, зморшками, нагадувало старий пергамент, натягнутий прямо на череп. Важкий, солодкуватий запах кадила та сирої землі заповнив підвал, змішуючись із металевим ароматом крові. Вони чули це ім'я в замку від переляканої Ешлі та божевільного Салазара з його фанатиками, але жодні розповіді не могли передати тієї аури жаху, що виходила від цієї потвори. Надміру бліда, майже прозора шкіра контрастувала з важким каптуром, а в очах не було й натяку на людську жалість чи гнів. Там була холодна, розрахункова порожнеча, від якої хотілося вити.

Саддлер зупинився прямо перед іржавою решіткою, спершись на свій масивний дерев'яний посох. Металевий кінець глухо стукнув об камінь підлоги. Жрець повільно, з неприємною, хижацькою затримкою, окинув бранців зміїним поглядом. Він не поспішав. Він смакував їхній безпорадний стан, затримуючись на кожному обличчі, наче оцінював якість товару, який нарешті потрапив до його рук.

— ФБР... — просичав він. — Ви дещо у мене викрали...

Саддлер зробив крок ближче, і його очі блиснули з-під каптура.

— Мені не цікаві ваші життя, мені потрібна дівчинка. Де Ешлі Грем?

Рід, попри слабкість, випрямився, зустрівши погляд жерця з кам'яним спокоєм.

— Ти запізнився, Саддлере, — голос командира групи «Браво» був твердим. — Ешлі вже в безпеці, прямує додому. 

Обличчя Саддлера спотворилося від гніву. Він різко вдарив посохом об підлогу.

— Ви побачите смерть кожного з вас, і я запевняю — останній у цій клітці розговориться так швидко, що благатиме про смерть як про милість! — взревів він, оглянувши агентів лютим поглядом. Він опустив голову, повністю скриваючись під каптуром і важко вдихнув, заспокоюючись. Секунди тягнулись невимовно довго. — Отже, хто хоче бути першим?

Рей відчула, як холодний піт прокотився між лопатками. Барнс, спробував підвестися, але його випередили.

— Бери мене, виродку, — різко кинув Рід, за ним послідував Картер.

Сектанти відімкнули грати й грубо витягли агентів. Коли двері клітки знову зачинилися, Саддлер повернувся до полонених. Повільно, майже урочисто, він витягнув із широкого рукава своєї мантії невеликий предмет. Серце журналістки пропустило удар, а потім забилося з божевільною швидкістю. Це був її робочий блокнот. Шкіряна обкладинка була повністю заплямована багнюкою.

— Ви знайшли записи про наше коріння, — жрець провів довгим кістлявим пальцем по обкладинці, наче пестив дорогу річ. — Ви дізналися, що цей стародавній організм спав під замком століттями, чекаючи на свого господаря. Ви виявилися набагато допитливішими за звичайних шпигунів.

Він зробив крок впритул до ґрат. Тепер агенти бачили відблиск справжнього божевілля в його очах.

— Я хочу вашу мережу. Ваші зв'язки. Агенти, журналісти, впливові інформатори по всьому світу... Ви станете тими, хто понесе нашу «благу звістку» далі. Ви мої ідеальні носії, які відкриють двері у кожен кабінет уряду.

Він різко підняв блокнот угору, трясучи ним, наче звинувачувальним актом.

— Я знаю, що серед вас є той, хто зібрав ці факти. Хтось дуже розумний. Хтось, хто розкопав таємниці замку Салазара. Я поки не знаю, чия це рука... поки що...

Саддлер нахилився нижче, оглядуючи кожного загнаного "звіра" в клітці. Рей тримала себе в руках, кожна клітина її тіла волала про небезпеку, але вона змусила себе дивитися прямо перед собою, утримуючи маску крижаної байдужості, хоча всередині все кричало:

«Тільки не дивись на блокнот!Тільки не дивись на блокнот!».

— Я пропоную вибір, — продовжив він вкрадливо. — Той, хто зізнається зараз, отримає милість — швидке перетворення. Інші ж побачать, як повільно вмирає їхня людяність. І коли я знайду цього маленького «шпигуна»... обіцяю, йому буде дуже, дуже погано.

Саддлер рвучко розвернувся, і поділ його важкої мантії зметнув пил із підлоги, залишивши в повітрі запах смерті.

— Готуйтеся, діти мої. Служіння скоро почнеться.

Рід та Картер намагались боротися але міцні руки прислужників в плащах вели їх геть з кімнати. Коли важкі двері в кінці коридору зачинилися з глухим, остаточним гуркотом, забравши світло та двох їхніх лідерів, підвал знову занурився в пітьму. Рей відчула, як затерпли пальці. Результати її досліджень, кожна дрібна деталь про життєвий цикл Ла-Плагас, стали найбільшим гріхом в очах Саддлера. Цей блокнот тепер був її смертним вироком.

Минуло кілька годин, які рахувала журналістка в голові, після того, як Седлер забрав Ріда та Картера.