Глава 6

Водна потвора, що лише мить тому намагалася затягнути їх у бездонну пащу озера, нарешті затихла, розчинившись у чорних глибинах. Важке, хрипке дихання групи змішувалося з густим туманом, що примарно клубився навколо. Адреналін усе ще калатав у скронях ритмічними ударами, змушуючи пальці на гвинтівках дрібно тремтіти від перенапруження. Крижана вода стікала без упину, перетворюючи важку тактичну тканину на холодну «другу шкіру», що неприємно липла до тіла. 

Рей першим ділом схопилася за камеру, затамувавши подих. Об'єктив був холодним і на її превелике полегшення, абсолютно сухим. Вона обережно витягнула камеру з герметичного чохла, оглядаючи кожен стик на наявність вологи. Чисто. Навіть дрібних крапель конденсату не було помітно під захисним фільтром. Плівка повинна бути в безпеці.

— Сподіваюся, там є кадр, де я виглядаю краще, ніж мокрий щур, — Джой скоса зиркнув на неї.

Журналістка тихо приснула, достаючи блокнот з бронежилета. Папір намок, краї розбухли і взялися хвилями, перетворюючи записник на важку вологу цеглу. Проте графіт міцно тримався на целюлозі, зберігаючи кожне слово, кожну деталь їхнього кривавого маршруту.

Леон різким рухом відкинув від очей мокре волосся. Його рука миттєво ковзнула до підсумків на поясі, пальці швидко перебирали спорядження, проводячи інвентаризацію вцілілого. Результат був невтішним. Магазини наскрізь промокли, вкриті шаром густого мулу. І хоча сучасні набої мали надійну ізоляцію, впевненості в тому, що наступне натискання на гачок не закінчиться фатальним осіканням, не було. Сухих набоїв залишилося обмаль, лише те, що вони встигли запхнути у внутрішні, захищені від вологи кишені бронежилетів за лічені секунди до того, як потвора перекинула їхній човен.

Кожен постріл тепер мав ціну життя, а тиша, що запала над озером, здавалася лише короткою перервою перед черговим актом божевілля.

Позаду почувся натужний кашель. Фолл випльовував гірку озерну воду, паралельно намагаючись витрусити вологу з оптики своєї снайперської гвинтівки. 

— Забило до бісовій матері.

— Якщо ці тварюки попруть знову, доведеться переходити на ножі, — коротко кинув Джексон, енергійно витираючи рукавом бруд із затвора. Метал огидно скреготів від піску та мулу.

Харпер тим часом важко прихилився до стовбура покрученого дерева. Його погляд, немов прожектор, обшукував темні, порізані часом мури замку, що нависали над ними.

— Головне, щоб нас не чекав «теплий прийом» прямо на вході, — пробурмотів він.

— Всі цілі? — голос Леона прозвучав як команда, змушуючи групу «Альфа» миттєво зібратися в єдиний організм.

— Живий, хоч і пахну як стара риба, — відгукнувся Джой.

— Скільки магазинів? — запитав Кеннеді.

— Два, — коротко відрубав Харпер, витираючи тильною стороною долоні бруд із обличчя.

— Три на «Ігл» і один оптика, — додав Фолл, похлопавши по прикладу своєї снайперки.

Джексон лише мовчки показав три пальці, міцніше стиснувши свій автомат.

— Два в запасі, — кинув Джой, перевіряючи затвор. Він намагався триматися бадьоро, але важка, мокра форма тягнула плечі донизу.

— Два, — відповіла журналістка.

— Невтішно, — коротко відгукнувся Леон. — Працюємо чисто. Жодного зайвого патрона. Якщо бачите, що ворог занадто близько, використовуйте ніж, приклад, що завгодно.

Рей перевела погляд на замок. Велична, похмура споруда височіла над ними, наче гігантський кам'яний могильник.

У навушниках пролунав сухий статичний тріск, а за ним, знайомий голос.

— «Альфа», це Координація. Кеннеді, як чуєте? Доповідайте про стан групи.

Командир на мить зупинився, притиснувши пальцем гарнітуру до вуха.

— Чую тебе, Меріел. Ми на вході в замок. Мали зіткнення з водяним об'єктом, — відрапортував він чітко й лаконічно. — Втрат у «Альфі» немає. Як обстановка на периметрі?

— Прийнято, Леон. Рада чути, що все добре, — у голосі Меріел на мить проковзнуло коротке, майже людське полегшення. — Датчики фіксують постійні збої зв'язку через місцеві перешкоди. Не затримуйтесь у відкритих зонах. Перемикаю вас на прямий канал із групою «Браво», вони вже на підході. Удачі.

Тріск змінився глибшим, переривчастим шумом, і в ефір увірвався голос командира Ріда. На фоні чулися віддалені звуки боротьби.

— «Альфа», це група «Браво». Як чуєте? — голос Ріда був напруженим, але чітким, загартованим у десятках подібних операцій.

— Чую вас, «Браво». Ми біля головного входу. Чекаємо на ваші координати, — відповів Леон, жестом показуючи своїм бійцям підготуватися до руху.

— Прийнято, — відгукнувся Рід, і десь на фоні, розрізаючи густу тишу замку, пролунала коротка, суха черга, що відлунням докотилася і до «Альфи». — Ми заходимо зі східного крила, через старі каземати. Там менше постів, але шлях частково завалений після підриву. Плануємо пробити коридор і вийти на з'єднання з вами біля головного залу. Група «Гамма» вже зайняла позиції в лісі на південний захід від ваших координат. Хлопці розгорнули мобільний пункт і готові до негайної евакуації об'єкта. Будьте вкрай обережні, Кеннеді. Замок буквально кишить цими тварюками, вони всюди.

— Зрозумів вас, Рід. Зустрінемося в точці. Кінець зв'язку.

Леон опустив руку і повільно обвів поглядом своїх бійців. Вони не потребували зайвих слів. Кожен лише міцніше перехопив зброю. Позаду залишилася смерть, попереду — холодна невідомість замкових стін, але тепер вони знали, що не одні, підтримка зовсім близько.

— Слухати мою команду, — голос Леона прозвучав низько й зібрано, розрізаючи вогке повітря підніжжя замку. Він перевірив останній сухий магазин, провівши пальцем по холодних гільзах, і впевненим рухом загнав його в приймач. — За останніми даними, об'єкт «Орлан» утримують у глибині східного крила. Ми заходимо через парадний вхід, але не розраховуйте на теплий прийом. Головна мета прорив до центрального холу. Там нас повинна зустріти група «Браво». Зараз, рухаємося до головної брами. Фолл, Джексон — прикриваєте голови. Слідкуйте за кожною бійницею та виступом на вежах, щоб нас не накрили зверху арбалетники, якщо вони тут є.