Глава 5

За селищем стежка остаточно втратила будь-яку подобу дороги, звузившись до небезпечного мінімуму. Тепер вона нагадувала тонку, покручену нитку, затиснуту в лещата між прямовисною скелею, що здіймалася вгору на десятки метрів, та глибоким, чорним яром, звідки долинав глухий гуркіт гірського потоку, заваленого гострим камінням.

Фолл, який вийшов трохи вперед для розвідки, раптово завмер і плавно припав на одне коліно, зливаючись із ландшафтом.

— Прямо по курсу, за мостом. Приготуватися, — коротко кинув він у загальний канал зв'язку. 

Повітря навколо почало вібрувати від ритмічного, фанатичного бубоніння, що накочувалося хвилями:

— Gloria a las Plagas... Gloria a las Plagas...

«Скільки їх там? Десять? Двадцять?» — гарячково міркувала Рей, відчуваючи, як пальці до болю зводять холодну рукоятку гвинтівки. 

Попереду, біля покрученого іржавого шлагбаума, що перекривав шлях до покинутих шахт, почали проступати перші силуети. Спочатку це були лише нечіткі темні плями, що ледь ворушилися в сірому мареві, але з кожним поривом вітру завіса розступалася, відкриваючи постаті, що обростали жахливими, неприродними деталями.

Селяни збилися в щільне коло, наче звірі в очікуванні сигналу. Їхні обличчя, вихоплені з темряви, брудно-помаранчевим вогнем самотнього смолоскипа, здавалися неживими восковими масками. Шкіра, туго натягнута на гострі вилиці, мала нудотний землистий відтінок. Очі, застиглі у фанатичному екстазі, не кліпали. Їхні роти відкривалися в єдиному, моторошному ритмі, вивергаючи монотонну молитву, від якої, здавалося, вібрувало саме повітря.

— Gloria a las Plagas...

Вони стояли, низько схиливши голови, занурені в похмуру літургію. Раптом десь в долині, пролунав удар важкого дзвона.

— Gloria a las Plagas! Gloria a las Plagas!

У цей момент місяць пробився крізь хмари, заливаючи сцену примарним срібним світлом. Тепер Рей бачила їх чітко. Перший стояв прямо біля шлагбаума, мертвою хваткою стискаючи масивні сільськогосподарські вила, чотири зуби яких були нерівно заточені. Поруч інший чоловік тримав факел, що чадив густим, задушливим чорним димом. Третій повільно волочив по землі довге іржаве мачете, лезо з неприємним скреготом билося об каміння, викрешуючи слабкі, помираючі іскри. Четвертий хитався трохи осторонь загального кола. П'ятий, найвищий серед них, тримав стару мисливську рушницю, ложе якої тріснуло в кількох місцях і було грубо перев'язане дротом.

Рей відчула, як заціпеніла її група. Дихання оперативників стало настільки рівним і тихим, що здавалося, вони припинили дихати зовсім, остаточно розчиняючись у холодному нічному повітрі.

— Погляньте на шлагбаум, — у навушниках пролунав сухий голос Харпера.

Рей примружилася, фокусуючи погляд на покрученій металевій перекладині. На залізних штирях, немов трофеї, були нанизані людські голови. Чорна запечена кров густими пасмами стікала по металу, застигаючи бурульками в сирому тумані.

— П'ять цілей. Один зі стволом на одинадцять годин. Схоже на стару мисливську рушницю, — коротко доповів Фолл.

— Працюємо чисто, без зайвого шуму, — підтвердив командир.

Але ідеальної тиші, якої вимагав статут, не вийшло. Голова одного з вартових раптово, з неприродним, сухим хрускотом у шийних хребцях повернулася на сто вісімдесят градусів прямо в бік, де залягла група. Через лінзи прицілу Рей побачила, як зіниці істоти розширилися, а очі спалахнули хворобливим жовтуватим світлом. Він широко роззявив рота, оголюючи почорнілі, гнилі ясна, і видав низький утробний крик, що миттєво переріс у пронизливе виття.

— В бій! — різко кинув Леон.

Світ навколо миттєво вибухнув, перетворюючись на кривавий, несамовитий танець смерті. Сухий, приглушений хлопок снайперської гвинтівки Фолла розітнув повітря. Куля з хірургічною точністю пройшла крізь лобову кістку селянина, що чатував на узвишші. Його тіло різко відкинулося назад, і він беззвучно полетів у чорну прірву шахти.

Проте решта нападників, зачувши сигнал, кинулися вперед із фанатичною люттю, що повністю ігнорувала будь-які інстинкти самозбереження.

Джой почав відсікати нападників короткими, контрольованими чергами по ногах, намагаючись збити цей шалений темп. Кістки хрустіли, розлітаючись на дрібні уламки, але це не зупиняло істот. Селяни продовжували вперто повзти по мокрій багнюці, вишкіривши гнилі зуби.

— Та вони взагалі не відчувають болю! — вигукнув агент, перекрикуючи хаотичний гуркіт бою.

Він різко подався вперед і коротким пострілом у потилицю вгамував одну з потвор, що вже майже вчепилася в його черевик. Тіло обм'якло, випускаючи в багнюку струмінь густої темної рідини. 

Рей, методично скануючи сектор, помітила рух з іншого боку. З-за гострого виступу скелі вигулькнув чоловік із довгим, поїденим іржею мачете. Він уже заносив руку для розмашистого смертельного удару над головою снайпера, який саме в цей момент гарячково перезаряджав свою основну гвинтівку.

Дівчина затамувала подих. Впіймала в перехрестя вкриту гнійними виразками скроню нападника. Палець плавно натиснув на спуск. Верхню частину черепа істоти знесло, розсіюючи в повітрі хмару масних бризок. Понівечене тіло важко звалилося в багнюку прямо біля ніг Фолла.

Снайпер на частку секунди завмер, кинувши швидкий погляд на труп, а потім різко обернувся в бік журналістки.

— Вчасно, Гордон! — крикнув він, миттєво відкочуючись убік від лінії вогню. Пальці агента звично клацнули затвором, заганяючи патрон у патронник, поки він знову займав позицію для стрільби.

Але часу на передих не було. На саму Рей із густої темряви, налетів кремезний чоловік із зазубленими вилами, що блиснули всього в метрі від її грудей. Дівчина встигла відскочити, відчуваючи, як підошви зрадницьки ковзають по вологому камінню.

Тієї ж миті збоку вигулькнув Джексон. Оперативник перехопив дерев'яний держак вил. Харпер з іншого боку, всадив два точні постріли в груди селянина. Кулі залишили рвані дірки в брудній сорочці, вибиваючи фонтанчики густої темної рідини, але істота навіть не здригнулася. Нападник продовжував несамовито тиснути на Джексона, вишкіривши гнилі зуби в божевільному оскалі.