Глава 5

Кожен крок углиб лісу був повільним зануренням у липке небуття, що остаточно відрізало їх від залишків цивілізації. Щоб оминути відкриті простори та головні вулиці селища, загін рушив обхідною стежкою. Вона вузькою покрученою змією вилася схилом пагорба, прорізаючи густі хащі, куди сонячне світло, здавалося, не заглядало десятиліттями. Ліс навколо перетворився на справжню галерею тортур. Дерева з покрученими стовбурами нагадували застиглих у муках грішників, а саме коріння випирало з-під землі, наче перебиті суглоби. Природа тут була клінічно хворою.

Леон ішов попереду, очолюючи колону «Альфи». Його рухи були відточеними, майже механічними в своїй досконалості, але в напруженій лінії його широких плечей Рей вгадувала ту саму тривогу, що лещатами стискала її власні груди. Він прощупував простір кожним кроком, кожним ледь помітним поворотом голови, наче звір, що зайшов на територію сильнішого й набагато підступнішого хижака.

Згідно з наказом, журналістка крок у крок трималася за широкою спиною Джексона. Його масивна постать, обвішана підсумками та магазинами, слугувала їй живим щитом. Харпер ішов трохи збоку, прикриваючи фланг. Він повертав голову з боку в бік повільно, немов у сповільненій зйомці, невідривно дивлячись у невеликий екран тепловізора. Він сканував густу сіру завісу, шукаючи хоча б натяк на тепловий силует, але прилади вперто мовчали, висвічуючи лише монотонну, крижану порожнечу. Жодного помаху крил птаха, жодного шурхоту дрібного гризуна в сухій траві. Навіть вітер, боявся заходити в ці хащі. Чути було лише їхнє власне дихання та хрускіт підошов по гнилій хвої. Всі агенти мовчали через розуміння, що вони поки не знали, проти чого вийшли. Це було найгірше напруження, те, що виникає перед зустріччю з невідомим.

Джой і Фолл, які замикали групу, рухалися майже спинами вперед, раз у раз озираючись у темряву. Вони перевіряли тил із хворобливою пильністю, наче кожною клітиною шкіри очікували, що туман за їхніми спинами ось-ось згуститься і виплюне щось потворне.

«Ми заглиблюємося в пастку», — промайнуло в голові Рей, коли вона помітила, як Леон попереду ледь помітно стиснув гвинтівку.

— Чисто, — коротко кинув Фолл у гарнітуру, але його голос тремтів від надмірного напруження. — Занадто чисто. Навіть комах немає.

Леон нічого не відповів, на мить сповільнив крок, даючи зрозуміти, що почув агента. Його погляд був прикутий до темного отвору між деревами попереду.

— Обережно, голови, — кинув Кеннеді, пригинаючись під низькою гілкою.

Журналістка підвела погляд. Прямо над стежкою, на голих гілках дерев, зловісно розгойдувалися дивні окультні символи. Сплетені з посірілих гілок, мілких кісточок та грубої мотузки, вони нагадували потворних ляльок.

— Прокляття... — ледь чутно пробурмотіла вона, відчуваючи, як горло стискає спазм огиди. На ходу вона плавним рухом підняла фотоапарат до обличчя. Коротке, сухе клацання затвора розрізало тишу. Відразу після цього вона витягла свій блокнот. Олівець у пальцях швидко залітав по паперу, фіксуючи ламані лінії та агресивну геометрію символів. Вони не були схожі на жодну відому релігію чи язичницький культ, які вона вивчала раніше.

— Що це за чортівня? — ледь чутно прошепотів Джой, обережно відштовхуючи стволом гвинтівки чергову «ляльку», що намагалася зачепитися за його тактичний шолом.

— Попередження, — коротко відрізав Кеннеді. Він навіть не сповільнив крок, але його очі, наче два лазери, безперервно сканували простір над головами групи. — Ми заходимо в серце їхньої віри.

Зупинившись на коротку мить, Рей заворожено дивилася на один із символів, що висів найнижче. Він був заляпаний чимось бурим та липким, підозріло схожим на стару, запеклу кров. Вона мимоволі простягнула руку, маючи намір зірвати його для подальших досліджень.

— Краще не чіпати те, чого не розумієш. Тим паче тут, — почула за спиною низький, застережливий голос Харпера.

Рей обернулася, відводячи руку від потворного плетива. Агент дивився на неї крізь темне скло тактичних окулярів. У його погляді не було роздратування, лише крижаний досвід людини, яка знала, що в таких місцях цікавість карається смертю. Дівчина востаннє глянула на символ, що так дивно манив її своєю агресивною формою.

— Дай секунду, — вона швидко розгорнула блокнот на вже шостій сторінці, заповненій подібними ляльками, і кількома точними штрихами зафіксувала нову знахідку. Олівець ледь чутно шурхотів по паперу, поки Рей порівнювала свій ескіз із оригіналом, що зловісно хитався над головою. Переконавшись у точності ліній, вона сховала олівець у петлю блокнота й одним чітким рухом закрила його, остаточно обриваючи цей дивний візуальний зв'язок із окультним предметом. Тепер, коли символ став просто малюнком на папері, він знову здавався не таким загрозливим.

Рей кивнула Харперу, мовчки визнаючи його правоту, і прискорила крок, щоб повернутися на свою позицію. Під ногами все частіше хрустіли обгризені, вибілені часом кістки. Пейзаж ставав дедалі огиднішим, наче вони спускалися в шлунок якогось велетенського мертвого звіра. Понівечені трупи собак, покручені рештки кіз, а іноді й обрубки істот, яких через крайній ступінь розкладу було майже неможливо ідентифікувати, тепер траплялися на кожному кроці. Смердючий запах гнилі став настільки щільним і концентрованим, що його можна було буквально відчути на смак — солодкуватий, нудотний присмак смерті, що осідав на язику і хотілося щоразу виплюнути слину.

— Будьте напоготові. Ви входите в житловий сектор селища. За триста метрів — перша точка, — пролунав у навушниках зосереджений голос Меріел. Зв'язок на мить здригнувся від перешкод, але залишився стабільним.

Раптом Леон різко викинув руку вгору, стиснувши кулак. Загін завмер. Кеннеді повільно, з котячою грацією опустився на одне коліно. Його погляд був прикутий до стежки попереду. Не випускаючи гвинтівки з правої руки, він вказав дулом на ледь помітний горбок із прілого, почорнілого листя, що виглядав занадто акуратним для випадкового.