Глава 3

Колона з трьох броньованих позашляховиків розрізала густий туман, що осідав на схилах. Автівки повільно просувалися вузьким серпантином, притискаючись до скель. У салоні стояло приглушене гудіння двигуна та сухий шурхіт гравію, що вилітав з-під коліс.

Леон міцно, до білих кісточок на пальцях, стискав кермо, впевнено ведучи машину крізь непроглядну сіру завісу. Журналістка сиділа відразу за кріслом Харпера, який зайняв переднє пасажирське місце, скануючи тепловізором прилеглі хащі. Поруч із нею Фолл у монотонному, майже медитативному ритмі перевіряв затвор гвинтівки. У глибокій тіні заднього ряду завмерли Джексон і Джой, перетворившись на нерухомі, мовчазні силуети.

Рей бачила суворий профіль Кеннеді, що слабко підсвічувався тьмяним сяйвом приладової панелі. Її погляд, наче під дією магніту, раз у раз повертався до дзеркала заднього виду. У цьому вузькому скляному прямокутнику, серед нічних відблисків, вона ловила його очі. Леон майже не кліпав, розширені зіниці зосереджено вдивлялися в дорогу, де туман ставав дедалі густішим, наче сама іспанська земля намагалася приховати криваві таємниці, до яких вони наближалися.

Щоразу, коли шлях трохи вирівнювався, він на мить переводив погляд на дзеркало. У ці короткі долі секунди, їхні очі зустрічалися. Рей здавалося, вона чує його голос прямо у себе в голові:

«Ти навіть не уявляєш, куди вплуталася, Гордон».

Дівчина відвела погляд до вікна, де в сутінках пропливали покручені, похмурі силуети дерев. Пам'ять мимоволі повернула її в той самий ранок на блокпосту, коли їхні шляхи розійшлися. Уряд США швидко збагнув, що офіцер Кеннеді — це ідеальний матеріал. Його затиснули в лещата обставин, поставивши перед цинічним вибором: або стіни федеральної в'язниці, як небажаного свідка, або служба на тих самих людей, що допустили трагедію. Рей знала, який шлях він пройшов, перетворившись на елітного агента STRATCOM. Вона бачила, як із кожним роком Леон дедалі глибше замикався в собі, а кожна нова місія випалювала залишки ідеаліста, залишаючи лише бездоганний механізм для вбивства.

А вона?

Рей стала тим самим незручним голосом, що ставив запитання, на які сенат роками намагалися накласти гриф «цілком таємно». Її розслідування про Раккун-Сіті стало вибуховою сенсацією, яку світ досі згадував із морозним жахом. Високі кабінети неодноразово намагалися назавжди стерти ім'я Рей Гордон з інформаційного поля. Але впливові зв'язки її батьків та міжнародний резонанс після їхньої загибелі створили навколо дівчини невидимий, але міцний щит. Старі друзі родини, які ще пам'ятали Гордонів, особисто заступалися за неї, змушуючи спецслужби діяти обережно. Офіційно вона була недоторканною.

Від розкішних кварталів Парижа до розпечених пустель Африки та вологих джунглів Південної Америки — журналістка невтомно йшла по закривавленому сліду, що залишила після себе «Umbrella». Вона збирала докази по всьому світу, буквально вириваючи з вогню документи та свідчення, які корпорація відчайдушно намагалася спопелити.

Леон знову глянув у дзеркало, погляд затримався на дівчині на секунду довше.

«Минуло стільки років, Рей», — думав він, і пальці в шкіряних рукавичках міцніше стиснули кермо. Він пам'ятав ту ніч у джунглях так само добре, як і вона. І він знав, що дівчина досі має рацію.

Південна Америка, 2002 рік. Операція «Хав'єр»

Вологі джунглі Амазонії дихали важкою, гнильною вогкістю, наче розверзнута паща велетенської тварини. Рей прибула сюди, ідучи по тонкому, майже примарному сліду анонімної наводки про зв'язки наркобарона Хав'єра Ідальго з вірусом «Т-Вероніка». Але джунглі, здавалося, мали власні плани на її розслідування.

Все пішло шкереберть у ту мить, коли провідник, який ще вранці приязно посміхався, виявився зрадником. Він безслідно розчинився в гущавині саме тоді, коли з каламутної води прибережної річки виповзло щось — роздута, слизька маса з неприродно довгими кінцівками, що нагадували знівечені людські руки. Журналістка ледь встигла вирватися з пастки, вибираючись по коліно у воді та тягнучи за собою заціпенілого від жаху перекладача крізь лабіринт ліан, відчуваючи за спиною хрипке, вологе дихання самої смерті.

Вони вилетіли на околицю невеликого прибережного селища, відчайдушно сподіваючись на порятунок, але потрапили в самий епіцентр бійні. Поселення вже палахкотіло, а в повітрі стояв нестерпний сморід горілого м'яса. І саме там, серед розбитих бамбукових хатин та перекинутих човнів, Рей майже лоб у лоб зіткнулася з ним. 

Леон Кеннеді винирнув із-за рогу охопленої вогнем будівлі, на ходу, одним відпрацьованим рухом перезаряджаючи пістолет. Поруч із ним, прикриваючи фланг, рухався масивний чоловік у камуфляжному береті. Вони діяли як єдиний, ідеально налагоджений механізм війни, холоднокровно зачищаючи сектор від мутантів, що колись мали людську подобу.

Коли погляд Леона впав на журналістку, змоклу до нитки, заляпану багнюкою та чужою кров'ю, але таку, що до білих кісточок на пальцях стискала камеру поруч із важким бойовим ножем, він на коротку мить заціпенів. У очах проступив той самий гарячий, майже забутий відблиск тривоги, якого він не відчував із далекого 1998-го.

— Гордон?! — голос пролунав гостро, наче удар, миттєво перекриваючи тріск пожежі та гуркіт розпичанаючої тропічної зливи.

— Кеннеді! — вигукнула дівчина, різко викидаючи руку вперед і вказуючи на покручену, слизьку тінь, що стрімко наближалася прямо за його спиною.

Леон навіть не здригнувся. Не обертаючись, він по-звіриному різко змістився вбік, даючи напарнику ідеальний простір для пострілу. Наступної миті важка куля рознесла голову потвори, окропивши яскраво-зелене листя папороті чорною юшкою.

— Хто це така? — пробасив незнайомець, не опускаючи гвинтівки. Його очі хижо сканували периметр, вишукуючи нові цілі. — Вона заважає. Нам треба йти далі.

Кеннеді не удостоїв напарника бодай словом. Він зробив швидкий крок до Рей, і та мимоволі здригнулася від того, як сильно змінилися рухи хлопця за ці роки — у кожному його жесті тепер відчувалася хижа, відточена грація професійного вбивці.