Глава 8.1

ГЛАВА 8

Залишившись у готелі сама, Воронцова занудьгувала — вона звикла, що її іспанець завжди поруч, звикла до його розповідей, його галантності, його емоційності, коли він гучно доводив їй щось або намагався переконати у своїй правоті. Не те щоб вони почали сваритися, але іноді їхні погляди розходилися, і тоді Альмавіва ставав надто нетерплячим. Але він умів переконувати, і Маріанна прислухалася до його думки, з легкістю йдучи назустріч.

Нудьга зависла хмарою в спекотному й задушливому повітрі Севільї. Після відвідування арени й знайомства з імпозантним тореро вечір був надто спокійним, адже в крові Маріанни все ще вирували емоції, і пристрасне бажання стати частиною цього дикого й норовливого життя не давало спокою. Але дівчина з сумом розуміла — її відпустка закінчиться, і літак віднесе її назад, до звичного життя, до роботи та друзів. Чи буде продовження у цього курортного роману? Як кохати на відстані, страждаючи від неможливості побачити Енріке, страждаючи від пекучої ревнощів і відчаю? Адже таких яскравих красунь, як Естер, яку вони зустріли в ресторані Ронди, буде навколо Альмавіви чимало. І з таким темпераментом, як у нього, буде вельми складно зберігати вірність коханій, яка знаходиться в іншій країні. Принаймні, так думала Маріанна, немовби заздалегідь вирішивши все за чоловіка. Але в цьому була її вічна проблема — судити по собі, не допускаючи й думки про те, що інші люди інакше відчувають, інакше живуть.

Напевно, саме тому у неї й не було тривалих романів — вона примудрялася все зіпсувати на самому початку. Іноді — своєю недовірою та підозрілістю, іноді — надмірною самостійністю та напористістю, іноді — небажанням поступатися в чомусь, навіть у дрібницях, навіть у виборі ресторану чи планах на вихідні. Мама була права — з її характером прямий шлях до самоти. Залишилося завести пару кішок, і картина буде домальована!

Якщо вона не могла зберегти стосунки раніше, коли чоловіки були поруч, як вона думає впоратися у випадку з Альмавівою? Адже він буде так далеко, і це ніяк не виправити!  І чим більше Маріанна про це думала, тим похмурішим ставав її настрій. Вона розуміла — майже всі курортні романи закінчуються нічим. Це жорстока статистика, проти якої не встоїш.

З балкона було видно набережну, і якийсь час дівчина тужливо дивилася на сіру стрічку річки та дерева, на закоханих, що прогулювалися там, біля води, на вуличних музикантів і танцюристів фламенко. Захотілося туди, щоб відчути життя повною мірою. Стати частиною цього міста, що було уособленням пристрасті та авантюр.

Швидко натягнувши вільні білі штани та синю шифонову блузу, Маріанна кинулася туди, на вулички, що відпочивали після денної спеки, просочені запахом апельсинів. Небо стрімко темнішало, сутінки опускалися на місто, але галасливі іспанці та туристи ніби тільки починали гуляти Севільєю — та й не дивно, зважаючи на кінець серпня, спека вдень була просто жахливою, і мало хто міг її витримати. Маріанні пощастило — вона любила таку погоду, і їй, навпаки, було погано, коли холоднішало. Лікарі говорили — проблема з судинами, реакція на холод… навіть радили переїхати кудись ближче до морського — найкраще, середземноморського, — узбережжя, але дівчина залишати Київ, який дуже любила, не хотіла. Тому якось звикла до клімату і знайшла варіанти, як справлятися з незручностями.

Зараз вона почувалася чудово. І була вдячна цьому місту за все. Особливо за Енріке. Думаючи про нього, вона йшла набережною, до якої дісталася нехитрим переплетенням вуличок, заповнених людьми. Звідусіль долинали музика і запахи всілякої смачної їжі, але апетиту у Маріанни не було, і вона лише один раз присіла за столик вуличного кафе — випити келих білого сухого вина.

Незабаром вона вийшла на безлюдну вулицю, де старовинні будівлі здавалися хранителями старих легенд, з їхніми фронтонами та величними балюстрадами, з їхньою витонченою ліпниною… там шуміли кронами кипариси, а вітер доносив аромати якихось квітів. Величезна каплиця з двома скорботними янголами біля входу вже готова була відчинити перед дівчиною свої двері, коли сталося неможливе.

Хтось підскочив ззаду і, не встигла Маріанна обернутися чи закричати, притиснув до її обличчя ганчірку, що пахла якоюсь медичною гидотою. Темрява хлинула на дівчину каламутною річковою водою, і все зникло.

Лише десь далеко почувся стогін гітари.