Глава 5.3

Старовинна будівля в мавританському стилі, різкий пряний запах спецій, легкі різноманітні закуски та молоде виноградне вино — цей вечір запам'ятався Маріанне фрагментами. Немов шматочки мозаїки, які потрібно скласти, щоб вийшла цілісна картина. Ось Енріке всміхається, розповідаючи про свій виноградник, ось він згадує легенди про лози, посаджені ще за часу римлян, а ось він мовчазно слухає Маріанну. Здається, йому все цікаво: і її дитинство, і захоплення іспанською культурою, робота. Ніхто ще ніколи не слухав її так уважно. Може, це лише маска?

Чому Маріанна не довіряє йому? Чи вона просто боїться захопитися, піддатися цьому хмільному почуттю?

— Рідко можна зустріти іноземця, який такий лояльний до бою биків, — задумливо каже Енріке, граючи келихом. У ньому плескається бурштинове море сонячного напою, і здається, що це вино справді насичене променями та бурштином. — У нас вважається поганим тоном говорити про кориду, але лише тому, що ця тема дуже неоднозначна, а після заборони на бої в Каталонії... загалом, справа не тільки в кориді, не тільки в захисниках тварин. Все набагато серйозніше. Але я не хочу сьогодні говорити про серйозні речі. Хочу насолоджуватися цим вечором. І цим вином.

Маріанна відчуває смак літа та щастя на губах, роблячи ковток вина.

— Мені було б цікаво побачити кориду, — відповідає вона чесно, — але я не можу передбачити свою реакцію. Думаю, я не зомлію від виду крові... але якщо вийде так, що бика жорстоко зацькують, перш ніж вразити, то... то навряд чи я це оціню.

— Тоді потрібно ретельно вибирати бій, щоб перше відвідування кориди не відвернуло від неї назавжди, — задумався Альмавіва, пильно дивлячись вдалину. — Думаю, Енріке Понсе, який уславився найелегантнішим матадором, зможе показати тобі справжню кориду. Я знайомий з ним та його дружиною Паломою — о, ця жінка просто нейомвірна! — і можу гарантувати, що якщо ти потрапиш саме на його бій, то будеш зачарована... Але не знаю, коли буде його виступ... Я спробую організувати все... Але є ще кілька варіантів, головне — правильно вибрати бій і арену.

Маріанна знала, що багато хто з тореро отримував страшні шрами і навіть смертельні рани, але відвага і сміливість цих чоловіків, які вступають у бій, знаючи, що можуть залишитися на арені назавжди, вражали та захоплювали. Щоправда, не так багато місць залишилося і в самій Іспанії — дедалі більше було заборон щодо кориди. Але її популярність у цій країні можна порівняти хіба що з популярністю в решті Європи футболу.

Енріке раз у раз підливав дівчині вина, і вона незабаром зрозуміла, що ще келих — і йому доведеться нести її в готель, а ганьбитися на першому ж побаченні — адже це побачення, чи не так? — не варто. І при цьому самотність порожнього номера лякала. Але хіба могла Маріанна дозволити собі першої ж ночі залишитися з цим чоловіком? Особливо якщо хоче чогось більшого, ніж курортний роман?

А вона хоче чогось більшого?..

Ці думки налякали її, і поки Енріке продовжував свою розповідь, Маріанна намагалася заспокоїтись. Вона доросла самостійна жінка, яка достеменно знає, чого хоче. І якщо вона захоче провести ніч із цим іспанцем — що в цьому поганого? Тим паче, у цій країні дуже просто ставляться до кохання, і нікого не бентежить секс на першому побаченні. Але чомусь Маріанні не хотілося, щоб Альмавіва вирішив, що вона легковажна.

Аромати південної ночі кружляли голову, голос Енріке зачаровував, і хотілося, щоб цей вечір ніколи не закінчувався. Як файно зараз на вулицях! Звучать пісні, хтось танцює прямо на бруківці, всі кафе переповнені, чується гул голосів, схожий на морський прибій... і хочеться танцювати всю ніч, безперервно!

Але вечір закінчувався, і ось уже нова деталь мозаїки — Маріанна та Енріке стоять перед дверима її готелю, і десь неподалік стогне та плаче гітара. Легкий поцілунок у щоку, довгий погляд чорних, як ця ніч, очей, обіцянка зустрітися тут же завтрашнього вечора.

І він іде, раз у раз обертаючись, ніби чекає, що вона покличе його, змусить затриматися. Чи не відпустить.

Відпустила. Але знала, що завтра все буде інакше.

Маріанна зайшла в номер і втомлено зняла туфлі. Озирнулася, ніби вперше бачила тут все — коли заселялася, не звертала ні на що уваги, аби скоріше піти на екскурсію. Старомодна розкіш готелю вражала — високі крісла, широке ліжко, збиті подушки, добротний стіл із товстими ніжками та величезне дзеркало на стіні. З балкона відкривається вид на набережну — розсип вогнів, темні будівлі, величезний місяць, що заливає примарним світлом Севілью.

І десь там гарний та галантний іспанець, який вкрав серце Маріанни.