Глава 4.2

Те, що для подорожей барвистою Андалусією потрібно користуватися автобусами, Маріанна зрозуміла давно, зі спілкування з одним зі своїх спікерів ще під час поглибленого вивчення мови в університеті. Поїздка справді не розчарувала – дороги в Іспанії прекрасні, краєвиди – файні. Маріанна ні на хвилину не відводила погляду від вікна – такі гарні були скелясті відроги та апельсинові гаї, такі милі та атмосферні старовинні села з білими будиночками, критими червоною черепицею. В одній з таких було зроблено зупинку для охочих перекусити та насолодитися фруктовими коктейлями. У невеликому затишному ресторанчику за справжні копійки, якщо порівнювати з Барселоною, вдалося скуштувати найсмачніший свинячий окіст і справжню іспанську паелью.

Радуючись, що вдалося відвідати ще й це мальовниче село, Маріанна насолоджувалася їжею, слухаючи, як звідкись здалеку долинає гітарний стогін. Гітара плакала і співала, викликаючи тугу, і, підкоряючись якомусь дивному відчуттю, дівчина забрала речі з автобуса і, дізнавшись у водія розклад наступного дня, вирішила залишитися в цьому місці. Виявилося – воно того варте. Тут не було наполегливих гідів та офіціантів, а на обід було холодне гостре гаспачо – томатний суп, який Маріанна й сама вміла готувати, але, звичайно, у неї й наполовину не виходило так смачно. Доброзичлива донна Амарго, з пронизливими циганськими очима та мозолистими руками сільської мешканки, прийняла Воронцову до свого маленького запросивши за ніч та обід із вечерею просто смішну ціну – у Барселоні лежак на пляжі коштував більше.

Донна Амарго з радістю розповідала гості про своє село, про те, як їм жилося за диктатури Франко і про те, як вони люблять своїх монархів. Вона попросила сина, підлітка з хвилястими чорними вихорами та живими допитливими очима, показати Маріанні скелі та ущелину, в якій років сто тому ховалися розбійники, а під час громадянської війни – партизани.

Вони йшли вузькими вуличками, прикрашеними геранню у синіх горщиках. Минули таверну, біля якої грав вуличний оркестр та росли мигдальні дерева. В архітектурі було багато мусульманських мотивів, і водночас у церкві виявились картини епохи бароко – дивовижний сплав культур та традицій! А ще дорогою вдалось побачити розкішний дворянський особняк, явно старовинний, патіо якого потопало в квітах та пальмах, а біля паркану росла самотня олива. Пошепки хлопчик розповів, що тут живе донна Бланка, примара старої сеньйори, яку вморили її ж родичі, сподіваючись відшукати скарб.

Відпочити вдалося в тіні скелі, дивлячись на чарівну долину, що розкинулася внизу, а син донни Амарго пригостив гостю сиром і тонкою скибочкою хамона. Воду пили прямо з струмка, що бив з гори, і незабаром Маріанна вже не думала про того іспанця, якого стріла в Барселоні, – хотілося дихати цим чистим повітрям, пити смачне місцеве вино та насолоджуватися життям.

Здається, все починало налагоджуватись.