Глава 3.1

ГЛАВА 3

Після того як таємничий іспанець, що з'явився так раптово, зник так само стрімко, Маріанні розхотілося танцювати, але туристи ще якийсь час її не відпускали. Здається, там були навіть українці, вона почула рідну промову та попросила хлопців допомогти їй втекти. Ті з радістю погодилися на цю авантюру, і хвилин через п'ять вивели дівчину з натовпу вуличних танців.

– Ось це ти підпалювала! – захоплено заявив чорнявий і засмаглий кримець, що представився Майклом, але признався, що його справжнє ім’я — Михайло.

Маріанна лише всміхнулася у відповідь на манеру переінакшувати імена, щоб звучали іноземно, – самій їй навряд чи повірять, що її справді звуть, як героїню серіалу, і тому сказала, що її ім'я Марія.

– Взагалі класно зустріти тут своїх! Так дістало, що ні біса не розумію! Вибачте, сеньйорито, але я вчив німецьку, а тут з нею робити нічого, – посміхнувся другий, який назвався Алексом. Певно, Олексій чи Олександр.

Він був білявим і блакитнооким, як і Воронцова, і вони удвох приваблювали до себе зацікавлені погляди місцевих, які явно захоплювалися їхньою зовнішністю. Дівчина давно звикла ловити на собі подібні погляди каталонців та іспанців, і це її анітрохи не бентежило, а от хлопець явно вперше у цій країні та реагував не дуже адекватно – намагався знайомитись, активно жестикулював. Він не розумів, що це захоплення найчастіше данина чомусь незвичному, чужинському. Але це не скасовувало того факту, що деяких дівчат він міг би причарувати, якщо, звичайно, був налаштований на пригоди.

Зупинившись купити каву, Воронцова вирішила, що, певно, варто продовжити прогулянку зі своїми, щоб не думати про того дивного незнайомця. Гарного, розкішного, який розтанув, як міраж. Хіба за знайомствами вона сюди їхала? І Маріанна ледь не пирхнула, згадавши, що сама ж засуджувала завжди курортні романи через їхню безтурботність і недовговічність. Мало хто продовжував стосунки після відпустки, у більшості випадків такі пари просто не мали майбутнього.

На цій вулиці, куди Воронцова та її нові приятелі забрели, височів старовинний храм, який сильно відрізнявся від звичних храмів Барселони. Він був ближчим до мавританського стилю, що було швидше притаманне Андалусії. Сфотографувавшись і викинувши в урну стаканчик від кави, дівчина приготувалася слухати невгамовного Алекса – здається, він був невтомним базікою. А може, просто скучив за спілкуванням, а «Майкл» встиг йому набриднути.

Маріанна, згадуючи того танцівника, розуміла – більше вона, можливо, не побачить його. І від цього було трохи неспокійно. Вона навіть не думала, що випадкова зустріч може сколихнути стільки емоцій.

Прямою вулицею, закладеною ще римлянами. Маріанна повела своїх нових знайомих до центру міста, попутно розповідаючи про пам'ятки, що трапляються на шляху. Хлопці дивилися на будинки Старого міста, потім на дивовижні будівлі, створені Гауді, – Маріанна, не особливо ними захоплювалася, але туристам подобалося.

Незабаром вони вийшли до площі Каталонії, де влаштували справжню фотосесію – Воронцова дуже любила фотографуватися, але зазвичай її просто не було кому знімати, а чіплятися до перехожих вона не любила. Виявилося, що Михайло – професійний фотограф, він фотографував її на свою камеру, обіцявши вислати світлини будь-яким зручним дівчині способом – він щиро радів, що може зробити Маріанні приємно у відповідь на те, що вона витрачала свій час, влаштовуючи своїм несподіваним новими знайомим таку чарівну екскурсію..

– Може, повечеряєш з нами? – запитав Михайло, швидко переглядаючи фото. – Заодно допоможеш розібратися у цій пекельній кухні. Вчора замовили ковбаски... принесли таке щось неймовірне, що всю ніч воду пив. Зі стегенцем теж не пощастило – нас нагодували зовсім не хамоном, про який ми мріяли. Не кидай нас напризволяще, чарівна сеньйорита!

– Хлопці, я б з радістю, але я тут по роботі, у мене через три години важливий захід, і звільнюся я пізно. Може, завтра зустрінемося на пляжі? Я хотіла хоча б побачити море. – Маріанна відкрила на телефоні карту, щоб швидше зорієнтуватися, куди ще зводити хлопців, доки є час. У бік моря йде Ла Рамбла, а ще можна відвідати Саграду – Храм Святого Сімейства, який кожен турист просто зобов'язаний побачити. Він якраз неподалік центру, і можна встигнути.

– Так куди йдемо? – Алекс променисто всміхнувся молодій гарній каталонці, яка розглядала його із захопленою цікавістю.

Цей хлопець до кінця своєї відпустки отримає свою іспанську пригоду, подумалось Маріанні.

– До Храму Святого Сімейства ходили? – запитала вона.

– А що це таке? – питанням відповів Михайло.

– Ясно, – усміхнулася дівчина. – Тоді нам праворуч! У мене не так багато часу, так що на екскурсію вирушите без мене, а мій готель якраз поряд із Саградою, не доведеться перейматись, що не встигну на зустріч.

І Воронцова рішуче рушила до метро. В цілому, якщо не брати до уваги цього шаленого танцівника, який зник так несподівано, день пройшов непогано.