Подруга з апельсиною чи знову проблеми

Будинок у неї був схожий на наш, але менший і збудований нещодавно так само, як і апельсинові дерева.

  Збоку вибігла схвильована подруга до нас назустріч.  Її хвилясте пшеничне волосся розтріпалося на вітрі, а коротка сукня, що розліталася, не приховувала довгі засмаглі ноги і підкреслювала всі потрібні місця.

– Доброго дня, мене звати Крістіна Аррес, можете назвати мене Кріс, це моя плантація.  До речі, я сподіваюся, у вас немає алергії на апельсини? – вона мило посміхнулася, незнаю чи помітив Габріель те що посмішка була вдаваною, але я помітила. 

   Її погляд пробігся мені і перейшов до Торренса.

– Габріель Торренс – Вони потиснули руки – І ні алергії немає – Кріс задоволено кивнула і вказала рукою проходити йому у бік садів, а сама непомітно підійшла до мене, у її очах було тисячі запитань.

 – Чому так довго? – прошепотіла вона, я пожала плечима.

– Форс-мажор – у мене не було часу їй все пояснювати, адже треба розігрувати цю виставу.

    За півгодини ми вже ходили по рядах апельсинів. Кріс розповідала про плюси та мінуси цієї справи, про плантацію. Я це все пропускала повз вуха і просто ходила ззаду і насолоджувалася цитрусовими, цим запахом апельсинів витаючих над плантацією - це було чарівно.

– Чому Ви вирішили продати прибуткове місце? – питання Габріеля застало нас зненацька ми переглянулися і я підійшла ближче.

– Чому це тебе хвилює?  – скорчила здивування я.

– Як покупець я повинен знати причину продажу – запевнив нас чоловік.

– Мені набридла плантація і я хочу переїхати до Італії – Кріс врятувала всю ситуацію дурною відповіддю, але це краще ніж нічого, він лише кивнув, але видно його відповідь не влаштувала, але більше запитань він не поставив.

   Ми підійшли до тераси схожу на ту що у дядька але вона менша, на круглому столі стояв графин з лимонною водою та різні фрукти серед яких не було апельсинів.

– Сідайте зараз я пригощу вас нашими апельсинами –  прощебетала Кріс і втекла в будинок. Я подивилася на всі боки, це була вже звичка і тільки потім сіла.  Торренс уже сидів за столом зі склянкою лимонного соку, я посміхнулася – Ну як? – По його обличчю видно що він не зрозумів питання і я додала – Як плантація?

 Він зітхнув і подивився крізь мене -Не вражений, звичайна плантація – я здивувалася, "А наша значить особлива?!"

– Чим вона відрізняється від нашої?  – я не збиралася заспокоюватися доки не почую відповідь.

–Усім – знову цей безтурботний тон.

–А конкретніше можна?  - я чекала відповіді, але прийшла Кріс, а Габріель при ній говорити не збирався.

  А ось і наші апельсини - вона поставила на стіл тарілку з порізаними апельсинами, вони були меншої форми, а серединка не помаранчева, а краснувата. Вона побачила наше нерозуміння – Це новий виведений сорт, дуже смачний.

  Габріель потягнувся за апельсинами, а я відійшла з подругою на кілька метрів поговорити:

– Ну що, я сподіваюся, йому не сподобалася плантація? – прошепотіла Христина.

– Ні не сподобалася – вона полегшено видихнула і повернула голову у бік чоловіка.  Її очі розширилися і тремтячим голосом вона запитала:

– Белл, а що з ним? – я миттєво обернулася і застигла. Хлопець був увесь червоний, як буряк, очі розширилися, він почав задихатися, кашляти і чухати шию.  Я моментально підбігла до нього і одну руку поклала йому на плече, а другий схопилася за стіл 

– Габріель? Що це таке? – схвильовано запитала я у Габріеля, я відчувала як по тілу пробігли мурашки, а очі розширюються від його відповіді 

– Алергія – ледве прошепотів він.  Не контролюючи своїх рухів я схопила двома руками його обличчя і вдивилася в очі.

– Ти ж сказав що у тебе немає алергії на апельсини!  - прокричала Кріс і тремтячими руками налила води.

– На апельсини немає, а на грейпфрут є – прохрипів він і я подала йому воду.

– Тут немає грейпфрута, ти певен? – пропищала я тремтячим голосом, а потім почула схлип подруги і ми одночасно подивилися на неї.

– О Боже - по її щоках потекли сльози, вона ніколи не плакала на людях – Це новий сорт, апельсина схрещена з грейпфрутом – по її щоках потекли сльози, я ще раз подивилася на Торренса а потім на подругу -Нам треба в лікарню. Терміново!

  Через дві хвилини ми вже сиділи в машині батьків Кріс та їхали до лікарні.

  Подруга сиділа за кермом, а я з Торренсом на задньому сидінні.  Дивитись на Габріеля було страшно, він був весь червоний, на обличчі виступив піт, а сам він був на межі непритомності. Я не пригадую коли востаннє так хвилювалася за незнайому людину, щоразу коли він надовго заплющував очі я намагалася привести його до тями водою або трусила за плечі "Так, медик з мене не який".  Я вперше не відривала від нього очі боячись, що з ним ще щось трапиться, хоча куди ще більше.

– Торренс не самій помирати! – вкотре прошипіла я даваючи йогому попити води, хоча він був майже безтями.

  На передньому сидінні почувся схлип, я перевела погляд на подругу і просунула голову до неї торкаючись плеча Крістіни.

–Ей Кріс,ти чого? Все буде добре – але у відповідь вона лише схлипнула і кивнула, а я подивилася на бідного Габріеля "Ого вже бідного, а ще п'ять хвилин тому я його не навиділа" як швидко може змінитися думка, ну нічого, от він видужає і знову стане все на свої місця.

– Через три дні приїжджає Джек – заговорила дівчина, я перевела погляд "Це дуже цікаво, але не вчасно".

– Кріс, давай потім ... – вона мене перебила. – Він хоче зробити мені пропозицію – і тут я застигла.  

  Джек - хлопець Крістіни, разом вони вже пів року, це були найдовші її стосунки, він був красивим американцем, та й до того ж працював у поліці. Одним словом – мрія.

   Я перевела свій погляд на подругу, вмираючий Габріель залишився на другому плані. "О Боже, що ж я за подруга така, раз не знаю про це все" почуття провини огорнуло мене з ніг до голови. Тепер здавалося в машині лише ми з Кріс і більше нема нікого.