Розділ 48

Пекучий холод, так, це його розум. Думки ховалися в могилах, як скелети взимку.

Слова луною відбивалися в голові, як хор льоду і холоду. Це було важко. Він сидів нерухомо, занурившись у роздуми, але через кілька миттєвостей різко встав і вийшов з кімнати.

Замерзла пустка – ось де він мешкав, ховаючись у могилах своїх спогадів і темряві своєї уяви. У цьому пустельному місці не було ні тепла, ні радості, тільки холод і темрява – єдиний дім, який він коли-небудь знав.

***

Вона запізнилася.

Дідька лисого! Вона запізнилася.

Аннель вела Сігурда за вуздечку до воріт. Мимохідь накинула капюшон. Їй хотілося послати весь світ.

Вночі Аннель приготувала припаси. Їх повинно було вистачити на місяць. Філомени в будинку не було. Мабуть, вона пішла на прогулянку в ліс. У всякому разі, Ролле знала, що вона залишає садибу.

Сніданок повинен початися через годину. Чудово, до цього часу треба встигнути виїхати.

— Доброго ранку, — радісно пролепетала Морі. — Господиня просила покликати тебе в її покої.

Аннель застрибнула в сідло, поправляючи поділ плаща.

Як тільки Акантха вирішила поїхати вранці, її охопила страшна нудота. Тільки блювота була не природною, а чорною рідиною, що прожигала все на своєму шляху.

— Скажи їй, що мене не буде, — відгукнулася Аннель.

— Вона казала, що це терміново.

— Мене сьогодні не буде в садибі і...

«Іди до неї, — шепотів жіночий голосок у її голові. — Іди до Савани. Вона чекає».

Аннель хитнула головою і натягнула поводи. Їй не було сенсу слухати слова богинь, але хіба вони хоч раз її підвели?

«Вона чекає».

Гаразд, хай вам грець, у неї ще була година в запасі.

Аннель зістрибнула, обігнувши постоялицю і попрямувала на верхній поверх. Пхикаючи і насупившись, вона відчинила двері.

Якби не різкий поклик шлунка вивернутися і не головний біль, в цьому місці її давно вже не було.

— Не варто турбуватися про світські люб'язності і ввічливість, — промурмотіла Аннель, сідаючи в крісло і закидаючи брудні чоботи на стіл. — Морі сказала, що це терміново.

— Бачу, хтось встав не з тієї ноги, — здивовано вимовила Савана.

Смарагдовий погляд лише на секунду затримався на кам'яній брилі, потім перемістився на тендітну фігурку.

— Судячи з одягу, ти кудись збиралася?

— Звичайний одяг брамниці, — парирувала Аннель. — Адже я не в бальній сукні буду битися з ворогами.

Акантха уїдливо посміхнулася. Савана нагородила її такою ж посмішкою.

— Справа була важлива, — нудно нагадала Аннель. — Інакше мені тут нічого робити.

— Ти вирушаєш до міста, — оголосила королева.

Аннель ледь не розкрила рота. Ого... Треба ж, боги сьогодні точно були на її боці.

— Ви відпускаєте мене зі служби назавжди?

Савана розтягнула посмішку ще ширше:

— Невже тебе настільки ображає приналежність до мого двору?

Аннель розвела руками, відповівши багатозначною посмішкою. Качаючи ногою, бруд сипався на папери. Її це не турбувало. Жест багато міг розповісти про її думку.

Повсталий з мертвих стояв поруч.

— Гадаю, мені тут більше нічого робити. — Аннель хотіла скинути ноги, але зручніше влаштувалася в кріслі. Це був оманливий рух. Аннель піднесла палець до губ: — Ви не сказали, в чому полягає завдання.

— Певного завдання немає. Всього лише потрібно дізнатися про символ на тілі побільше.

Так, точно, Ханар казав, що в бібліотеці панського будинку немає потрібних книг. Мабуть, їх знищило те, що і більшість кімнат.

— Постараюся зробити все можливе, але нічого не можу обіцяти, — лаконічно пообіцяла Аннель, опускаючись на ноги і готуючись встати.

— З тобою їде Ханар.

Ці слова були немов грім серед ясного неба. Акантха боляче приземлилася назад у крісло. Пальці вчепилися в підлокітники.

Спокійні язики полум'я набрали люту силу і метнулися в бік спадкоємця. Мало того, що він вічно її обманював, так ще й переслідувати буде? Ох, боги, вона не погоджувалася на це.

— Ви вважаєте, я сама не впораюся? — ледь не зарепетувала Акантха. Гнів був сьогодні головною емоцією дня. — У ваших уявленнях, королево, я – дитина, чи не так? — Аннель істерично пирхнула. — Правильно, — погодилася злодійка, — мені не двадцять три і вже точно не більше п'ятдесяти.

Акантха зверталася до богинь. Мелорія. Осія. Хаміллі.

Кожна мовчала.

— Я швидше втечу, ніж буду працювати з ним.

— Я хотів поїхати з Ейнолдом або батьком. Ти можеш відправити мене з Кайдою, — звернувся принц до матері, забувши додати «ніж з цією».

Мабуть, це теж було не з його волі.

— Принаймні, ми хоч у чомусь згодні, — пробурмотіла Аннель.

Головне слово залишалося за Саваною, і це було:

— Ні.

— Ні? — перепитали вони обоє.

— У вас один візерунок. Хіба це не знак триматися разом?

— Вона недосвідчена.

— Він засранець.

Обидва втупилися один в одного поглядами.

— Я не маю наміру витрачати свій час на подібні дитячі плачі.

— Я не дитина, осел. А ось у тебе мізки точно не двадцятитрирічного.

Аннель тицьнула в його бік пальцем, схрестивши руки на грудях.

— Вважай як хочеш, адже ти ще не досягла мого віку.

Акантха показала йому язика.

— Не треба грати у вікові ігри. Запевняю тебе, я вже не та дитина, якою була колись, і багато чого побачила за своє скромне життя. — (Ханар з'єднав свій великий палець з чотирма іншими, роз'єднуючи і з'єднуючи їх, він кривляв Аннель). — Я не боюся висловлювати свою думку. Не варто недооцінювати мене тільки тому, що я трохи молодша. Я більше, ніж просто цифра.

— Ти тільки й вмієш, що хвалитися.

— Гей, я люблю себе!

— Досить, — наказала Савана. Суперечки вщухли. — Даю кожному хвилину на міркування.

Отже, час пішов. Аннель пройшла в спальню королеви. Все було так само, як і під час їхньої першої зустрічі. Тоді Аннель попросила господиню прихистити її на деякий час, поки не вщухне ажіотаж навколо її особи.