Розділ 29

Темніло швидко. Іскри від багаття спрямовувалися до зоряних небес, проте на півдорозі згасали.

Аннель жувала сир і потирала червоне зап'ястя, злісно поглядаючи на Ханара. Як же давно вона не відчувала злості. І їй це подобалося.

Принц довго відмовлявся її розв'язувати. Аннель вигукувала на його адресу всі можливі лайки і навіть посилала його далеко й надовго. Вона навіть натякнула на те, чим принц міг би зайнятися сам із собою. За це отримала гнівний погляд блакитних крижинок і зауваження з приводу поведінки дівчини.

— Ну, — не витримала Аннель, — ми тут сидимо вже двадцять хвилин, а від тебе я ні слова не почула. І...

— Цей символ з'являється тільки у двох... обраних, — почав принц, дивлячись кудись углиб лісу. — А пророцтво все говорить за себе.

Так, Аннель пам'ятала, як Екак повторювала, що світ зруйнується через два люблячі серця.

— Символ – це як тварина. Він сам обирає собі господаря, але з певними критеріями. Його господарями стають ті, в кому тече кров херувимів, волхвів і ніссе.

Тому-то він і питав її за родоводи! Боги...

Аннель присвиснула:

— Закінчуй читати казки на ніч. — Акантха задумливо подивилася на Ханара. — Ти дав правильну думку. Треба буде вичистити всю бібліотеку від дитячих нісенітниць.

— Це не маячня... — плюнув принц, але був перебитий.

— Я, між іншим, чекаю вибачень.

Аннель відчувала: Ханар був готовий накинутися на неї й задушити голими руками. Нічого, нехай стане в чергу.

— Я знаю, що в тебе є мізки. Так застосуй їх зараз, — кинув він.

Аннель закотила очі й було відкрила рота, але її перервали.

— Що з тобою сталося? — поставив нове запитання Ханар.

— Конкрет...

— За яких умов ти отримала символ?

— А за яких отримав його ти? — парирувала вона.

— Я народився з ним, на відміну від декого.

— Ці деякі готові встромити в тебе свої зуби й випити всю глибину твоїх сліз, дурний принце! Якщо ти продовжиш плисти мілководдям дурості, то я залишу тебе тонути. А з твоєю тушею нехай розбираються акули. А потім я виплюну залишки твоєї гордості на твою ж могилу. — Аннель вискалила зуби й нахилила корпус тіла вперед. — Ці деякі...

— Твоя думка не становить жодного інтересу для мене, — перервав Ханар. — Безглуздо намагатися переконати мене своїми спотвореними поглядами, тому краще просто заткнутися й уважно слухати.

Аннель проковтнула залишки сиру і почала розглядати нігті. На її обличчі грали язики вогню.

— Можливо, моя думка тобі нецікава, але для мене вона вкрай важлива. Незалежно від моїх спотворених поглядів, я вірю у свою правду і продовжуватиму боротися за свої права. Тож, якщо ти хочеш змусити мене мовчати, тобі доведеться зв'язати мені язик і заткнути рота повідцем, або ж прийняти мої слова такими, якими вони є, без жодних компромісів. Бо я більше не твоя рабиня чи слуга, а лише рівна і вільна людина, яка має намір залишатися такою.

— Варто було тебе так і залишити прив'язаною, — буркнув Ханар.

Аннель не помітила, щоб принц торкався їжі. Навколо них був блідо-блакитний блискавичний купол. При кожному влученні снігу, чулося приглушене шипіння.

— Мушу визнати, самовпевненість тобі личить, — уїдливо кинув Ханар. А потім почав роздумувати вголос: — Цікаво, за які ниточки твій коханий посмикав, щоб утихомирити? Мабуть, він...

— Не смій, — прошипіла Аннель. — Я вдосталь наїлася жахів.

І порожнеча була однією з них. Однак Аннель не наважилася сказати про це Ханару. І ніколи не наважиться.

— А я вдосталь ситий усім досхочу і втомився від подібних заяв від дурнів і сліпців, не здатних бачити світ ясніше, ширше, — гаркнув він.

Колись вона сказала Беліалу ті самі слова.

— Я намагався бути слухняним.

— Метання кинджалів? — скрикнула й піднялася на ноги. Цей цирк їй набридав. — Ти називаєш це «бути слухняним»?

— Я до цього був тобі другом.

— Я відмовляюся від твоєї дружби!

Її слова можна було порівняти з шипінням навколо.

— Більше ніколи не торкайся мене, — так само шипів Ханар.

Блискавичний купол зник. Буря накрила їх із головою, погрожуючи за лічені секунди загасити багаття.

Через пластівці снігу, що миттєво прилипли до вій і брів, Аннель ледь могла розгледіти обриси плаща Ханара. Біль у грудях змусив її вигукнути йому в спину запитання:

— Що з нашого спілкування було хоча б брехнею?

Акантха не бачила ні найменшого руху. А голос принца, здавалося, долинав звідусіль:

— Я ненавиджу спеку. І мені не властиво мріяти.

***

Руки швидко перевіряли сідельні ремені.

Це була на рідкість глибока, спокійна ніч. Дощу не було, хуртовина вщухла. Тепло.

Спритно застрибнувши в сідло, Аннель озирнулася. Нестерпно близько лунало ухання сов, але на гілках не було жодного птаха. Мабуть, Акантха просто відвикла від шуму природи, постійно перебуваючи в спокійній садибі.

Аннель відчувала себе голою без плаща. Їй відчайдушно хотілося накинути каптур.

Галявину освітлював повний місяць. Принца поруч не було. Мабуть, пішов до лісу за потребою.

Аннель вдарила коня по боках, починаючи рух. Благо, насту не було. Блискавичний купол, споруджений принцом на ніч, розтопив сніг. Аннель знову озирнулася. Діяти потрібно було швидко, але якщо вона поквапить жеребця, то він може наступити на одну з гілок або, гірше за все, заіржати, підвестися на диби й перекинути вершницю.

Аннель не збиралася залишатися тут. Принц здурів! Боги, в чиї лапи ви ввірили її королівство?

Віттельсбах марив про пророцтво і магію через тортури Винищувача Дітей, що тривали вісім років. Ханар просто збожеволів!

А з приводу візерунка на передпліччі... Мабуть, Аннель просто підчепила якусь хворобу. Або це просто уява грає з її втомленим розумом. Коли вона опиниться вільною, то обов'язково знайде лікаря, знахаря і будь-яких інших можливих цілителів, які зможуть її вилікувати.