Розділ 25

Вона бігла вгору гвинтовими кам'яними сходами, піднімаючи поділ сукні й обертаючись. Морі бігла за нею.

— Я вас наздожену! — кричала Кайда, захекавшись. — Скоро хтось із вас водитиме, а не я!

Аннель і Беліковська посміялися. Відлуння їхніх підборів відскакували від кам'яних стін. За вікном чувся шум прибою.

Сторожова вежа замку була просторою. Зараз якраз була зміна варти, і їм вдалося прослизнути непоміченими. Вони знали, що потрапили туди, куди не слід було, але продовжували свою гру.

Аннель усміхнулася Морі в блакитній пишній сукні, світле хвилясте волосся розвивалося на штучному вітрі. Молода баронеса щось прошепотіла їй, потім змахнула рукою. Різнокольорові камінчики на її зап'ясті, підставлені яскравому сонячному світлу, заграли немислимими барвами.

Акантха кивнула і посміхнулася ще ширше. Погляд її метнувся за спину, шукаючи Кайду. Але холодний коридор був порожній.

А коли вона обернулася, то ступила в порожнечу і занурилася у водну гладь.

Щось тягнуло її на дно. На поверхні виднілися розмиті силуети. Вони щось шепотіли й бурмотіли. Їхні голоси спліталися в унісон, створюючи гомін. Через товщину води шум був приглушеним.

Спиною Аннель відчула, що лежить на чиїйсь великій і сильній долоні. Друга ж долоня спочивала на її грудній клітці. Акантха спробувала виринути. Нічого не вийшло. Рука міцно тримала її під водою.

Коли з рота вже почали виходити бульбашки, сильні руки витягли її з води. За мить її знову занурили у воду. Цього разу надовго.

Так тривало третій, четвертий, п'ятий раз. Навіть більше, але Аннель уже збилася з рахунку.

Відкашлюючись, а потім жадібно ковтаючи повітря, вона чула тільки одне слово: «Відродися!»

***

Ейнолд потягував гарячий чай з імбиром.

— Занадто міцний, — обурився він, поставивши склянку на стіл і демонстративно зморщивши ніс.

— Готуй сам, — відповів Ханар, наминаючи за обидві щоки гарячий суп із червоного буряка.

Молодший принц невдоволено покосився на брата і взявся за бурячник.

— Він охолов! — збунтувався Віттельсбах.

— Кухня відкрита, можеш сміливо туди крокувати.

Аннель закотила очі й притулилася плечем до стіни, розглядаючи зламані нігті. Поки ніхто не бачить, вона могла поводитися нешанобливо. Зовсім як раніше. Шкода тільки, що поруч не було Ілітеї.

— Юландо, принеси друге! — розпорядився Ейнолд.

Аннель запізно почула наказ, а коли глянула на тих, хто вечеряв, випросталася як стріла. Майже всі постояльці дивилися на неї, не відриваючи очей.

Аннель зніяковіло посміхнулася і попрямувала до столу. Не можна було занурюватися у свої думки.

— Не треба, — відрізав Ханар.

Аннель зупинилася.

— Він сам може дотягнутися.

Ейнолд сердито глянув на брата. І справді, тарілка з гарніром із пшеничних коржів і овочів стояла на відстані витягнутої руки від молодшого принца.

— Адже так? — уточнив Ханар, витираючи куточки губ серветкою.

Ейнолд гнівно й невдоволено поворухнув носом, щось пробурмотів про себе й потягнувся до тарілки, насипаючи їжу у свою.

***

Передпліччя Акантхи неймовірно свербіло. Вона навіть перебинтувала його, щоб не розчесати до крові. Але, здавалося, навіть цього можна було не робити, оскільки, занурена в думки, вона мало що помічала в окрузі.

Лежачи на сінній платформі в стайні, Аннель тримала в роті соломину, в руках – пшеницю. Відщипуючи по зернівці, вона подумки ворожила. Один плід відповідав «так», другий –і «ні». Питання було простим і складним водночас.

Чи живий Рістор?

Свербіж різко припинився. Настільки різко, що Аннель навіть відчула це.

А колос пшениці спорожнів при відповіді «ні».

Усе навколо немов перестало існувати. Здавалося, навіть час зупинив свою течію.

Крім цього, її ще турбував кошмар. Її. Топили. Можливо, це був знак, що вони з Рістором одночасною загинуть? На Гвідо Тіртієнок вода показала, що Торб'єрґ її суджений. Можливо, саме у воді їхнє кохання й закінчиться. А можливо, сон уже був знаком, що треба рухатися далі?

Двері стайні відчинилися. Аннель з цікавістю кинула погляд на відвідувача, випльовуючи соломину вбік.

Він відкрив стійло і погладив шайрока.

— Куди Ви зібралися? — звернулася вона до Ханара, спираючись руками на край платформи. Світло-медове волосся звисало донизу.

— Мені не сниться, — відрізав принц.

— Вам чаю зробити?

Дивно, наскільки цей день для неї минув занадто швидко й легко. Брудний посуд закінчувався блискавично, Аннель чистила стайні й мила коней теж риссю. Порожні покої Акантха так само не залишила без уваги. Але за що б вона не бралася, все швидко закінчувалося. Тому їй було нудно, і вона влаштувалася на помості, спочиваючи.

Аннель уже встигла поговорити з Сігурдом. Вона розповіла йому, як поступово заспокоюється і повертається її душа. Наслідний принц дуже допомагав їй у цьому. Він розповідав про свої подорожі та вподобання. Вона б у житті не подумала, що Ханар ненавидить устриці. Він казав, що просто не може це їсти, особливо коли думав про всі ці крихітні зябра. Огидно.

Аннель це розсмішило.

Принц важко зітхнув і повернувся до Акантхи.

— Хочеш скласти мені компанію?

Мабуть, його щось турбувало. Але про це він їй розповість не скоро. Аннель була в цьому впевнена.

Вона швидко спустилася з помосту і завмерла. Ханар повів Мерл за собою. Вони обігнули будинок служниць, обитель воротаря і берег річки. Всю дорогу Аннель шкодувала, що не взяла з собою плащ.

Вона навіть не знала, куди прямує Ханар. До холоду він звик, проте вона ні.

Клімат у Роеа був сприятливий для вирощування врожаю. А потім злодійка тільки й робила, що поневірялася по теплих і жарких землях. Тільки у Вонелліані їй довелося застрягти на кілька місяців, без можливості виїхати, а стражники точили зуби на її затримання.