Розділ 13

У ньому вирувала злість. Руки міцно стискали дерев'яний ефес ножа.

Як вони сміють вирішувати його долю, та й узагалі зарікатися на його любов? А як вона посміла відмовити йому? Ні, так не повинно бути. Щось пішло не так. Винен не він. Досить із нього звинувачувати себе. Винні люди, які оточували його. Це вони змінювали правильні дороги і шляхи, які могли б зблизити їх.

Лезо зловісно блиснуло в променях раннього сонця.

Настав його час розділяти і панувати. Настав його час брати на себе управління життями й долями інших, а не навпаки. Це він тут головний, а не його братик, який вирішив вийти у світ. Краще б він продовжував гнити в камері тортур і в темниці, де-небудь глибоко під землею. А краще б узагалі подох на катівному столі, ніж повертався назад у його життя. Його Ханара більше немає. Тепер існує тільки мертве тіло з холоднокровною душею. А йому не потрібне таке його існування, і йому не потрібен такий брат.

Кілька днів тому вони поговорили по душах, викладаючи, що сталося за ці майже дев'ять років. Але й тоді Ейнолд не розповів йому всього, що його турбувало. Він тоді твердив собі: «Не можна його навантажувати», проте зараз він розумів: не можна йому довіряти. І на цю думку його наштовхнула нещодавня подія: його дорогий брат схопив Юланду і поскакав із нею на захід сонця.

Ні. Ейнолда такий розклад не влаштовував. Чим він був гірший за Рістора? Чим він тепер гірший за Ханара? Привести себе у форму і навчитися володіти мечем? Готово! Що тепер? Побувати в лапах ворогів і стати подобою айсберга? Лише тоді він отримає довгоочікувану увагу Юланди?

Ейнолд вилаявся, сплюнув у замет. Він чекав цілу ніч, перевертаючись з боку на бік. Похмура усмішка розпливлася по обличчю.

Принц відчинив двері стайні. У ніс одразу ж ударив сморід гною. Ейнолд рушив до чорного коня з білою гривою. Гарний шайрок, він і сперечатися не смів, однак ця краса скакуна не врятує. Зовнішність це всього лише бонус, яким слід правильно розпорядитися.

— Обмани, вбий, звільни, — солодким шепотом виклав він.

Віттельсбах відкрив стійло і присів навпочіпки. Мерл заіржав.