Розділ 8

Синиці приземлилися на гілки дерева, струшуючи сніг і чистячи своє оперення. Навколо них висіло повітря, просочене свіжістю. Їхні ніжні трелі наповнювали вітер приємними піснями, створюючи атмосферу спокою та гармонії.

У той час як синиці продовжували піклуватися про себе, не звертаючи уваги на холод і сніг, що все ще вкривав землю, невеличкі сніжинки падали з гілок, ніби танцюючи в повітрі. Зимове сонце боязко пробивалося крізь щільні хмари. Здалеку долинав шурхіт снігу під кроками тварин, що неспішно пробиралися крізь засніжений ліс.

Аннель перестрибувала через сходинки зі стопкою книжок у руках. Новий день, нові обов'язки.

Вона позіхнула і постукала.

— Доброго ранку, можу я увійти?

Відповіддю було мовчання.

Аннель знову постукала.

— Пане?

Тиша.

Акантха насупила брови й міцніше притиснула стопку книжок до грудей. Двері вона відчинила стегном, попередньо натиснувши на ручку ліктем.

Покої дівчина покинула в спантеличеному стані. Ханара в них не було. Аннель тихо вилаялася. Ще одна проблема звалилася на її голову!

Протягом кількох хвилин вона пробіглася всіма поверхами панського будинку і перевірила кожну кімнату, яка була вільна. Потім черга дійшла до льоху, саду, стайні та поля.

Ханара Аннель знайшла біля берега Лавендера, вся спітніла і перелякана.

— Я Вас обшукалася, — сказала вона більш-менш спокійним голосом, вклонившись.

— Ні для кого не секрет, що я хочу повернути колишню велич Вонелліану.

— І Ви це зробите, Ваша Високосте.

Ханар довго дивився вдалину, на густий білий ліс із відтінком блакитного. Аннель могла тільки здогадуватися, про що він думав, сидячи спиною до неї на засніженому піску. Потім принц встав, струшуючи піщинки та сніжинки з вбрання.

Коли промені раннього сонця торкнулися його обличчя і волосся, висвітливши пасма, Ханар заговорив:

— Я б хотів, щоб перший урок відбувся біля підніжжя Скелястих вершин.

— Туди далеко добиратися.

— Якщо взяти найшвидших і найвитриваліших коней, то це займе півдня.

Півдня? Аннель охопили обійми страху. Вона навіть сніданок не приготувала для сонних постояльців. Сама вона зранку встигла закинути до рота тільки шматочок черствого хліба, а Ханар явно нічого не їв. Савана сказала, що її нинішнє завдання — навчання принца, а інші справи відходять на другий план.

До садиби йшли мовчки. На кухні Аннель зустріла сонну Морі й попросила її разом із Кайдою підмінити її сьогодні на кухні. Білява баронеса все ще клювала носом, тому слухала в піввуха, ліниво киваючи й щось бурмочучи.

Аннель буквально вбігла в оселю Рістора, схопила свою дорожню сумку і кинула туди кілька варених картоплин, черствий хліб і сир.

***

Вони витратили півдня, як Ханар і обіцяв.

Всю дорогу вони сперечалися, в який бік іти. Зрештою Аннель здалася і дозволила Ханару вести її за собою. А через деякий час вона зрозуміла, що Беліал вів її довгою дорогою, щоб показати, що він надійний супутник і може захистити її від головорізів. Від цієї здогадки по тілу Акантхи пробіг холодок.

— Перший урок, — узагальнив він, спішучись, — плетіння мотузяної драбини.

Аннель спішилася слідом і подумки вилаялася, що не запитала про це раніше.

Ханар витягнув із переметної суми дві зв'язки мотузок і кинув одну з них Аннель. Вона вправно її спіймала.

— Мимоходом будемо повторювати географію, — розпорядився Віттельсбах.

Аннель злегка почервоніла, почуваючись ученицею, а не його наставницею. Їй вочевидь належало ще багато чому навчитися.

Навколо лежав сніг. Навіть хутряний плащ, як не кутайся в нього, не рятував від сильного вітру. Запримітивши величезні валуни, Аннель довелося закинути голову, милуючись передгір'ями і стінами Скелястих вершин. На мить у неї навіть перехопило подих від такої краси. Вітер тріпав її скуйовджене волосся і торкався мокрої спини. А як же сильно він дув на самій вершині гір!

— Звідки ти? — запитав Ханар, сідаючи на один із невеликих валунів, на який кидав свої промені висхідний місяць.

Аннель перемістила погляд на принца. Здавалося, він ніколи не посміхався ні губами, ні очима. Напевно, навіть якби він і спробував посміхнутися, його очі залишилися б незмінно холодними і серйозними, як два осколки льоду, що пронизують твою душу. Мабуть, тільки його темне волосся, частина якого була зібрана в пучок, а більша частина залишена розпущеною, створювали небачений зв'язок з настільки лютим поглядом.

— Роеа.

Аннель попрямувала до валуна поруч, струсила сніг і сіла на м'який плащ.

— Це біля підніжжя...

— Скелястих вершин, з іншого боку, — закінчив фразу принц.

Брамниця запропонувала розпалити багаття. Ставало надто темно, та й вони не затримуватимуться тут надовго. А в разі чого, Аннель віддасть життя за Ханара, хоч якось звільнившись від невидимих кайданів служіння Савані. Якщо, звісно, пощастить і головорізи справді з'являться, як тієї ночі з Беліалом.

Вони разом зібрали хмиз, і за кілька хвилин помаранчеві язики полум'я затанцювали на вітрі.

— Ти покинула місто, коли ворог тільки почав наступ? У перші дні? — вирішив продовжити розмову принц.

— Ні, через чотири роки.

— Сім'я змусила тебе залишитися?

Аннель відміряла довжину мотузки. Вийнявши з чобота ніж, вона відрізала від неї відрізки достатньої довжини, щоб зробити сходинки драбини. Потім простягнула ніж Ханару, який узяв його, обережно обійшовши її руку.

— Мені було нікуди бігти. Винищувач Дітей не так сильно атакував наше місто, як Женев'єву та інші північні міста, щоб кидатися у втечу.

— А сім'я?

Аннель створила петлю, щоб сформувати першу сходинку. Пропустивши кінець мотузки через петлю, щоб закріпити її на місці, вона зустрілася поглядом із Ханаром і відповіла:

— Мертва.

Принц витримав її погляд. У його єдиному здоровому оці можна було помітити ледь вловимий смуток, усвідомлення тяжкості втрати. Вона знала: він розумів, що захоплені території залишили за собою не тільки руйнацію і страждання, а й забрали безліч життів.