Глава 33

Після того концерту ми продовжили спілкування з Марією. І вона все частіше просила мою фотографію, а я ж намагався щось вигадати. Вона може досить легко мене впізнати, а я все ж боявся, що після цього дівчина навіть не захоче зі мною спілкуватися. Якщо чесно, я навіть не знав як вчинити. Та Маша мене вкотре здивувала. Вона сказала, що коли я вважатиму за потрібне, тоді й розкрию таємницю своєї зовнішності. Ну і як ця дівчина може не подобатися? Так, я щойно зізнався собі в симпатії до неї? Невже все може відбутися так скоро? Я ж лише недавно розійшовся з Лільою. Та й після Аліни серце все ще не загоїлося, хоча кожне повідомлення від Марії ніби стає камінчиком в мій новий міст до кохання. Але тепер я боявся закохатися, адже знав, до чого це може призвести. А чи відчуває вона щось до мене? Цього я знати точно не міг.                                                                      

Нарешті в моїй квартирі закінчився ремонт, і я вже міг в'їхати зі спокійною душею. Ми якраз закінчили роботу над фільмом, і зараз він знаходить на стадії постпродакшену. Колись почув одну фразу, з якою абсолютно згоден. Ніби ми не можемо знати як буде виглядати фільм, поки в ньому немає спецефектів. Тому поки що я був вільний, адже потім потрібно буде моя думка. Все ж я режисер цього фільму. Хлопці ж записують бас партії для нового альбому, тому там потрібні лише Назар та Макс. А в нас такий собі відпочинок. Я вирішив вбити одразу двох зайців одним пострілом. Як тільки всі мої речі опинилися в новій квартирі, і я віддав ключі від зйомної, то запросив маму подивитися на все, а заодно і поговорити. Через постійну зайнятість ми майже не бачилися. Мама ж з радістю прийняла пропозицію. З самого ранку вона прийшла до мене з величезним домашнім тортиком та кактусом.        

- Я тобі друга принесла, аби тобі не було сумно. - посміхнулася вона. - Оце ось Кеша, він ще маленький, але ти можеш спостерігати, як він росте. Але це не головний сюрприз.                             

Я навіть уявити не міг, що вона ще приготувала. Але тоді вона поставила якийсь пакет, а з сумки дістала коробку, яка рухалась. Що вона таке принесла? Коли я відкрив її, то побачив там маленьке кошенятко. І воно було руденьке, з загнутими вухами. Таке маленьке чудо, що я не стримався й одразу взяв його на руки. Я завжди хотів саме такого кота, і планував купити собі його в новій квартирі. А тепер воно в мене є.                                                                                                                                   

- Ну а це ще один твій друг. Тепер вам в трьох в такій великій квартирі буде не нудно. - посміхнулася мама, а я її міцно обійняв. - Та в пакеті все необхідне, а решту купиш сам.                                   

- Дякую. - посміхнувся я.                                                                                                                          

- А тепер синку, показуй мені свої володіння. Бо я бачу, що тут ти все розплановував сам? - я кивнув. - Тоді я ще більше хочу все побачити.                                                                                                     

Я провів невелику екскурсію по двох кімната, що були в пастельних кольорах. Велика ванна, яка мала ще й душ. Ну хотілося мені завжди мати таку розкіш. Але найголовніша принада квартири не в цьому. Окрім високої стелі тут є інший плюс. Величезний балкон, на який можна потрапити з вітальні. І звідси відкривається краєвид на лівий берег Дніпра. Ця частина міста була меншою, адже там всього лиш три райони. А потім густі ліси та дорога до кордону. Ось за це я й обрав саме цю місцину. Тридцять перший поверх давав хорошу можливість огляду. Коли ж ми нарешті все подивилися, то я зробив каву і ми сіли на кухні з моїм улюбленим "Тірамісу". Кошенятко пішло оглядати свої нові володіння. А мама ж бачила, що мене щось тривожить.                                                                                                         

- Синку, в тебе все в порядку? - запитала вона. - Може якісь проблеми на роботі?                                   

- Та ні, все добре. Просто... - я намагався дивитися у свою чашку, аби мама не помітила моє схвильованості.                                                                                                                                         

- Вадиме, ти що закохався? - посміхнулася вона.                                                                      

- Ні. - поспішно відповів я. - Здається, що ні. Адже ми зовсім недавно познайомилися. Тому не думаю, що все могло статися так швидко.                                                                                                         

- І хто вона? - продовжувала мама.                                                                                                         

Звичайно я їй про все розповів, пропустивши момент, в якому саме стані ми з Віталіком вирішили зробити так з цим чатом. Хоча я і дорослий, та все ж не думаю, що мамі буде дуже приємно слухати про це все. Але я більше сконцентрувався саме на знайомстві з Машею. Вона неймовірна дівчина, яка просто не може не приваблювати. І це справді мене вражало. Здається я починаю в неї закохуватися. Розповів навіть мамі про концерт. Звичайно те, що вона не знає хто я, може стати проблемою. Але я справді боявся їй зізнатися, бо не хотів втратити Марію. Дівчина стала важливою частиною мого життя, тому я вже не уявляв себе без наших щоденних переписок. Якось вона змогла захопити всі мої думки та прорватися крізь оборону в серце. Віталік мав рацію, коли сказав, що я можу знайти щось для себе в тому чаті. Але ніхто б навіть і подумати не міг, що я знайду там дівчину, яка так швидко зможе стати частиною мого життя. Мама все ж вислухала абсолютно спокійно та без будь-яких коментарів. І лише коли я закінчив сказала: