Глава 21

Пройшов ще час, і я зміг назбирати досить багато грошей, аби купити собі новий автомобіль. І він мені настільки подобався, що довелося навіть дуже рідко випивати, настільки мені хотілося його водити. З групою досі все було не настільки добре, як нам хотілося б, але ніхто не збирався покидати цю ідею. А от робота йшла повним ходом. Мене навіть запросили в режисерське крісло повноцінного фільму, продюсеру якого мене порадив Захар. І той погодився. Вже за тиждень ми починаємо роботу над ним, і це навіть краще, ніж я міг уявити. Все, чого так хотів дванадцятирічний Вадим, дивлячись на зірки крізь вікно своєї кімнати, нарешті почало справджуватися. Хто знає, можливо хтось колись дивитиметься на мене і казати, що хоче бути схожим.                                                                                                         

А от завтра в моєї мами день народження. І не просте свято, а ювілей, п'ятдесят років. І я навіть не знав, що їй подарувати. Звичайно я купив їй сто й одну троянду, адже вона завжди мріяла про величезний букет, хоч і не зізнавалася в цьому. Але який саме подарунок... Чесно, навіть уявлення не мав. Можна було б просто гроші, але це якось буде не дуже гарно. Телефон новий в неї є, як і комп'ютер. Різна побутова техніка теж в наявності. Аж тут я згадав. Моя матуся ніколи не була закордоном, але завжди мріяла про це. Тому, не довго думаючи, я придбав путівку для неї та тітки Ліди. Це ж її найкраща подруга, яка нам завжди допомагала. Коли я був маленьким, вона досить часто сиділа зі мною. І так вже сталося, що її донька зараз одружена, і вона сама намагається їй допомагати. Цій жінці я також був вдячний за щасливе дитинство, а тому в Париж вони полетять разом. Помінявши ще частину коштів в євро для дрібних витрат, подарунок був готовий. Тим паче в школі я домовився, мамі дадуть відпустку, як і тітці Ліді.                                                                                                       

Купивши ще величезний торт, я поїхав до мами додому. Вона напевно ще зі вчора готується, адже запросила колег, друзів та якихось далеких родичів. Мені ж відкрила тітка Лідія, яка одразу ж притягнула мене у свої міцні обійми.                                                                                                         

- Вадиме, як я давно тебе не бачила. А які квіти. - посміхнулася вона. - Ми тебе дуже чекали.            

- І я вас радий бачити. - посміхнувся я. - Мама на кухні?                                                                      

Вона ж кивнула, а я пішов по такому знайомому маршруту. Вона ж зараз щось готувала, стараючись зробити смачненьке. Але побачивши мене, ця неймовірна жінка притягнула в обійми, а тоді мало не розплакалася, коли я подарував їй квіти. А от як бути з подарунком? Може віддати зараз, чи вже потім при всіх? Не хотілося б зайвої уваги, тому я просто дістав конверт, який встиг спеціально придбати. І якраз дуже вчасно зайшла тітка.                                                                                                         

- Я довго думав, що тобі подарувати на день народження, адже це не проста задача. Якби спитав напряму, ти б сказала, що в тебе все є. - мама ж лише посміхнулася. - Тому я і вирішив зробити тобі ось такий сюрприз. - я протягнув їй конверт. - Відкрий.                                                                      

Вона ж з недовірою почала це робити, адже явно вже думала, що там гроші. І якби це було так, то нас би знову очікувала чергова суперечка стосовно того, що я міг би ці гроші лишити собі, а в неї вони ще є. Та коли мама дістала квитки та путівки, її очі поступово почали наповнюватися сльозами. Здається вона не могла повірити, що справді здійсниться її мрія. А тоді жінка підійшла до мене та міцно обійняла.                                                                                                                                            

- Дякую тобі, Вадиме. Я ж так мріяла побачити Париж. А тепер ми це й зробимо разом з Лідою. - вона була щира рада.                                                                                                                                     

- А там що квиток ще й на мене є? - тітка почала уважно розглядати документи. - Ну Вадиме, оце ти мене порадував. Це ж треба таке, на старості років я побачу Париж. Як чудово, ми ж ніколи за кордоном не були. Але так хотілось.                                                                                                       

І тоді вже вдруге я опинився в міцних обіймах цієї тендітної жіночки. Вона була так неймовірно щаслива, що навіть не могла повністю висловити свої емоції. Але вже зовсім скоро прийдуть гості, тому вони повернулися до приготування, обговорюючи, що краще з собою взяти. А я ж вирішив їм допомогти. Як добре, що з подарунком я влучив у десяточку. Бо все ж були сумніви чи вона взагалі захоче. А раптом тітка Ліда вирішить відмовитися? Та все пройшло ще краще, ніж я очікував. І тепер мрія моєї мами здійсниться. Я ж впевнений, що враженнями вона ще ділитися буде дуже довго, і обов'язково всім гостям розповість про те, який я зробив їй подарунок.                                           

За пів години вже зібралися усі гості, і мені було трошки некомфортно серед них. На щастя це не ті люди, які просили аби я кудись влаштував їх у фільм чи інші сфери шоу-бізнесу. Але тут було улюбленим старе добре питання — а коли ти вже одружишся? І чесно, я навіть не хотів на нього відповідати, адже хоч і задумувався про своє подальше життя, та родини там в планах поки не було. Для початку потрібно знайти ту жінку, яку я може й не покохаю, але її буде за що поважати. Вона стане для мене хорошим другом та підтримкою, а потім матір'ю моїх дітей. А як я вже казав раніше, таку треба було шукати до популярності. Саме тоді почуття були щирі. Але зараз думки все поверталися до Лілі, адже вона своїм зізнанням щось змінила в мені. Треба буде обов'язково з нею ще раз зустрітися та нормально поговорити. А раптом щось і вийде...