Глава 17

Йшов час, і ми все частіше грали в тому пабі. В нас навіть з'явилися шанувальники, які першими зняли на відео наш виступ та виклали в інтернет. В той вечір я читав коментарі, які були не лише хорошими, і дивувався. Стільки людей подивилися на нашу музику, і в переважній більшості вона їм подобалася. Це було щось нове для мене, адже я досі не міг повірити. Невже моя мрія справді збувається? Мені все частіше вдавалося знайти роботу режисера. І хоч це й були невеликі проекти, проте я цілком був задоволений хоч цьому. Десь за півтора місяця таких виступів ми прийняли рішення — час знімати кліп. І навіть не треба було обирати, адже всі знали на які пісню він буде - "Спалений міст". Так, це єдина пісня, текст для якої написав я сам. Вона була більш філософською, адже в ній розповідалося про хлопця, якого весь час ламали. Проте він встав та йшов далі, крикнувши "Я все ще живий". І лише Віталік знав, що це було про мене.                                                                                                         

В ідеї мало б бути дві сюжетні лінії. Перша про хлопця, що йде полем, і йому зустрічаються різні перешкоди. А друга його спогади з минулого. Це все перериватиметься кадрами з того, як інші хлопці гратимуть на інструментах. Так, нам довелося усіх скинутися, аби зібрати потрібні кошти. І мене здивувало те, що найбільше дав саме Артем. Ну звичайно, в нього ж багаті батьки. Але зараз ми йому були вдячні. А от за режисерське крісло сів я сам. І не скажу, що це було досить просто. Я ночами не спав, монтуючи наше відео та додаючи якихось спецефектів. Так, цим всім займався саме я, адже ми вирішили не наймати нікого. Чесно, мені подобалося те, що в нас виходить. Вже була навіть назначена дата виходу кліпу, і Макс через якісь там свої зв'язки домовився, аби його пустили в ротацію на радіо та крутили по деяких музичних каналах.                                                                                                   

Я ж, отримавши гонорар за зйомки нової реклами, вирішив знову поїхати до мами, аби віддати їй гроші. Періодично я відправляв деяку суму на її карточку. І якщо спочатку вона не дуже хотіла брати їх, проте згодом вже змирилася. Краще я ці гроші віддам людині, що виростила мене, ніж на дівчат, яким тільки це й потрібно. Хоча після Аліни я так і не зміг довіритися ще хоч комусь. Це неабияке випробування для мене, адже вона розбила моє серце, зруйнувала той міст, що пов'язував мене з реальністю. Та зараз навіть не було часу аби сумувати. Робота та рок-гурт настільки захопили мене, що я навіть не помічав, як проходять дні. Тому зараз мені терміново потрібен відпочинок, побути вдома з мамою. Я купив букет квітів та її улюблені смаколики та попрямував до вже знайомої квартири. Вона ж відчинила мені майже одразу.                                                                                                           

- Вадиме, як я скучила за тобою. - жінка міцно стиснула мене в обіймах. - Господи, ти ще більше схуд, але бачу, що в тебе вже з'являються м'язи. Спортом займаєшся?                                                            

- Так, мамо. - посміхнувся я, але говорити яким саме поки не збирався. - Ти щось приготувала? Я запах ще у під'їзді відчув.                                                                                                                                  

- Корисна штука телефон, от ти зателефонував і сказав, що сьогодні будеш, а я вже одразу встигла все зробити. Тому сідай, буду тебе годувати. А ти поки розкажеш мені про все, що в тебе відбувається у житті. - посміхнулася вона. - А ще я хочу побачити ваш кліп.                                                                      

Звичайно, я їй про все розповідав. Це ж найближча людина для мене в усьому світі. І в той час, як інші хлопці ділилися новинами зі своєю коханою дівчиною чи якоюсь тимчасовою пасією, я казав про наші успіхи мамі. І їй це справді було цікаво. Думаю, що скоро вона буде з гордістю розповідати про свого сина усім у своїй школі. Думаю, скільки б грошей я їй не привозив, мама ніколи не покине свою роботу, адже вона по-справжньому її любить. І це справді чудово, адже в наш час вчителі не дуже то й хочуть давати дітям справжні знання. Все ж, в мене найкраща мама у світі. Тому я потягнувся до внутрішньої кишені та дістав конверт, поклавши його на стіл.                                                                                         

- Синку, я ще не витратила ті гроші, що ти мені на карточку кидаєш. - одразу почала вона. - Навіщо мені стільки?                                                                                                                                                          

- Купиш собі ще щось, що давно хотіла. - посміхнувся я. - І не треба відмовлятися, адже я можу образитися. Мамо, в мене тепер є гроші, і можемо жити так, як нам хочеться. Ти ж давно хотіла зробити ремонт, відпочити десь. Ось нарешті з'явилася така можливість.                                    

- Але краще ти б залишив гроші собі, адже тобі теж потрібні. Купити там щось, на машину нову назбирати. - похитала головою мама. - Не треба мені стільки.                                                         

- В мене на все вистачає. Ми кожного разу будемо от так сперечатися, аби ти взяла гроші? - обурився я. - Я твій син, і хочу допомогти. Ти все моє життя була поряд, допомагала та утримувала мене. А тепер настала моя черга.                                                                                                                        

З великими сумнівами вона все ж прийняла конверт. Звичайно наші батьки завжди бажають лише найкращого для нас, і все віддають своїм дітям. Але в мене є справді можливість допомогти мамі, тому і не варто відмовлятися. Однак щось мені підказує, що і наступний раз вона буде відмовлятися від грошей. А якщо я просто перекину їй на карточку, не факт, що вона ними скористається. Просто вона ще досі не вірить, що в нас нарешті почало все налагоджуватися, і ми можемо собі дозволити дещо більше, ніж раніше. Мама ж підійшла та міцно обійняла мене.