Глава 29

Останнім часом Ліля все менше часу проводила зі мною. Коли я запрошував її кудись, дівчина відмовлялася, вигадуючи якісь нові причини. І я б міг все списати на те, що вона просто зайнята роботою, але ми обидва прекрасно знали правду. Насправді дівчина просто ледве справлялась з тим хейтом, що звалився на неї. І я просто не розумів цього, адже фани навпаки мали б порадіти за те, що я не самотній. Наскільки я знаю, то от в Ані більше позитивного в побажаннях. Хоча навіть у такої милої дівчини можна знайти повідомлення з купою слів ненависті. Все рідше я міг виставити якісь фото з Лільою, адже вона сама просила мене цього не робити. Хотілось всьому світу розказати про те, яка в мене неймовірна дівчина, але не можна було. Тому я прекрасно розумів, до чого зараз рухаються наші стосунки, і навіть не намагався врятувати цей міст. Зараз я навіть якось підготувався, тому те, що сталося в ту п'ятницю, стало очікуваним.                                                                                             

Ліля подзвонила мені та сказала, що хоче поговорити зі мною про дуже важливу річ. Мені ж залишалося лише погодитися, тому за пів години дівчина переступила поріг моєї квартири. Вигляд в неї був ну дуже засмучений. Таке відчуття, ніби вона прийшла до мене просто з жахливою новиною, і це рішення далося їй не просто так. Проте я до останнього сумнівався, що це все ж те, про що я думаю. Завжди хочеться вірити у найкраще. А це значить, що все ж я можу помилятися. Може Ліля просто втомилася, і зараз хоче провести трохи часу зі мною. Але це було зовсім не так. Дівчина важко сіла на диван, та дивилась кудись у точку перед собою.                                                                      

- Вадиме, я так більше не можу. - врешті сказала вона. - Ні, ти справді дуже сильно мені подобаєшся, і я щаслива бути твоєю дівчиною. Але весь той негатив... Це занадто складно для мене. Мене буквально ненавидять сотні дівчат, і я не можу з цим впоратися. Занадто складно для мене, розумієш?  

Я ж справді намагався це усвідомити, адже в нас теж не тільки позитивні коменти. Є ті, хто мені пише про те, як сильно мене ненавидить. Але така ціна популярності. Любов всіх фанатів неможливо купити, навіть за великі гроші. Тут скоріш справа смаку та вихованості. Та я справді намагався якось вплинути на те, аби вони не писали стільки бридоти моїй дівчині. Однак це не дуже то й допомогло. Та я не хотів вірити, що вона вирішила розійтися зі мною через це. Ні, так не може бути. В нас тільки все почалось, і невже стосунки були такими нетривалими?                                                                      

- Коли я починала зустрічатися з відомим хлопцем, то приблизно уявляла до чого це призведе. Але, що все буде настільки складно, я навіть й подумати не могла. Просто в цей момент навіть мої почуття стають менш зрозумілими для мене. - я бачив, що Ліля плаче, і мені хотілося обійняти її, та сумніваюсь, що вона цього зараз хоче. - Ти неймовірний хлопець, проте я не уявляю, яка дівчина це все витримає.                                                                                                                                        

- Тобто, ти хочеш припинити стосунки? - я сам здивувався тому, наскільки спокійно звучить мій голос, ніби це взагалі не я говорив.                                                                                                         

Я розумів, до чого вона хилить. І якимось чином навіть вже підготувався до цього. З Лільою мені було досить спокійно та добре, однак я б не назвав це коханням. Проста симпатія, нічого більше. І рано чи пізно це б мало закінчитися ось так. Проте мені буде дуже образливо, адже так сталося через моїх фанатів. Людей, що б по ідеї мали підтримувати мене. В якийсь момент я навіть думав про те, що не варто було б розкривати світові про свою дівчину, і тоді всім би було спокійніше. Однак чи популярнішим ставав "Timecode" та мої режисерські роботи, тим більше уваги до мене. І саме тому нас би колись все одно помітили. Але як каже моя мама, якщо почуття не справжні, то привід знайдеться завжди. Принаймні ми спробували. І знову в мене нічого не вийшло. Може я просто не здатен по-справжньому кохати? Тим паче тепер з цим ще складніше, адже я не знаю чи сприйматимуть мене окремо від моєї професії. Кохання ж не купити, але зараз все продається.                                   

- Я не хочу, але змушена. - видихнула Ліля. - Я не знаю скільки ще витримаю, справді. Та й почуття мої... Вони вже не настільки сильні, як було раніше. Вадиме, ми з тобою мали багато приємних моментів. І я справді щаслива, що ти з'явився в моєму житті. Проте інколи настає момент, коли час рухатися далі. І може це якраз і є тим поштовхом для нас.                                                                

- Ну що ж, якщо ти так вирішила, то я навіть не бачу сенсу боротися. - спокійно сказав я. - Ми з тобою одразу прекрасно розуміли, що це якось так закінчиться. Я просто радий, що ти була поряд зі мною в ті моменти.                                                                                                                                            

Ліля ж просто встала та міцно мене обійняла. Таке відчуття, ніби вона видихнула з полегшенням. Ще б, адже тепер на неї не буде литися стільки хейту. Хоча є люди, що будуть казати про те, що вона розбила мені серце. Але я поясню їм всім максимально просто. Або повністю візьму провину на себе. Нехай ненавидять мене, ніж її. Але мої стосунки знову завершилися. Знову через гроші та статус, але цього разу все вийшло зовсім навпаки. Прекрасно просто.                                                                      

- Ти неймовірний, Вадиме. І я щиро вірю, що знайдеться дівчина, з якою ти зможеш бути щасливим. - прошепотіла вона. - Як шкода, що це не я.                                                                                           

- Мені теж дуже шкода. - відповів я.