Глава 18

Через якийсь час наш кліп нарешті побачив світ. І я не скажу, що одразу усім він сподобався, а нас почали запрошувати на концерти. Ні, він мав певний успіх, але поки що цього було не достатньо для нас. А я ж зміг додати у свою скарбничку робіт ще й це.Про "Timecode" нарешті почали говорити. Ми подобалися людям, і це мене неабияк радувало. Нам навіть присвятили кілька хвилин в якійсь мало відомій передачі на музичному каналі. Проте для нас це була неабияка перемога. І там сказали, що режисером кліпу виступив я, а також згадали про деякі інші мої роботи. Я ж навіть уявлення не мав до чого це все призведе. Десь за два дні після цього мені подзвонив незнайомий номер.                         

- Ало. - відповів я.                                                                                                                                        

- Доброго дня, це Вадим Макарчук? - почув я незнайомий голос якоїсь дівчини.                                   

- Так. - я досі не розумів, що ж тут відбувається.                                                                      

- Мене звати Анастасія, я секретар продюсера Захар Добрянського. Він бачив ваші роботи, і хотів би з вами особисто зустрітися, аби оговорити можливість подальшої співпраці. - здається мене навіть не питали, а просто ставили перед фактом. - Коли б вам зручно було під'їхати?                                   

Ну звичайно, що вона навіть і не думала, що я можу відмовитися. Звичайно, я б й не став. Захар Добрянський геній кіномистецтва. Він продюсує лише проекти, які приречені на комерційний успіх, а у свою команду набирає тільки найкращих професіоналів. Тому мене й здивувало, що він зацікавився саме мною. Я б міг понабивати собі ціну і сказати, що я подумаю. Але рішення було вже прийнято майже одразу.                                                                                                                                      

- Та я й сьогодні можу під'їхати. - просто відповів я. - Я зараз абсолютно вільний.                             

- Чудово, тоді ми чекатимемо на вас о другій годині. Адресу я вам надішлю. - і вона роз'єднала дзвінок.  

Не одразу я прийшов до тями, адже така пропозиція стала для мене справжньою новиною. Та довелося брати себе в руки, бо потрібно зібратися та їхати на зустріч. Судячи з адреси, яка мені надійшла в повідомленні, то добиратися доведеться досить довго. Але це ще не означає, що я зможу працювати з цим продюсером. Ми просто обговоримо таку можливість. Думаю, не мало таких початківців як я, які зацікавили цього генія. Вже за двадцять хвилин я вбив адресу в GPS-навігатор та прямував на зустріч. Я вирішив максимально розслабитися, й не думати ні про що. На місці я був якраз вчасно. Завчасно я зателефонував Анастасії, і дівчина вже чекала на мене. Без слів вона повела мене по просторому офісу повз охорону до кабінету продюсера. Що ж, я навіть не встиг роздивитися тут все, адже дівчина ніби кудись поспішала. Постукавши у двері, і почувши дозвіл увійти, вона відчинила мені двері.                                                                                                                                                           

А от сам кабінет відомого продюсера був досить простим. Він був великим, з вікном на всю стіну, з якого відкривалася панорама Києва, а ще мінімум меблів. Сам чоловік виглядав досить просто, навіть не в костюмі, а в простих джинсах та сорочці. Який цікавий чоловік, а я ж уявляв собі його інакше. Вік видавала хіба що сивина у чорному волоссі, а от блакитні очі дивилися досить ясно.                    

- Вадиме, радий з тобою познайомитися особисто. - Захар потиснув мені руку. - Присідай, нам потрібно з тобою дещо обговорити.                                                                                                         

- Так, Анастасія мені вже казала. - посміхнувся я.                                                                      

- Можу уявити як саме вона це представила. Так, моя помічниця буває досить... специфічною, але вона майстер своєї справи. - посміхнувся чоловік. - Вадиме, я бачив твої роботи, і вони мене справді вразили. Особливо твій кліп на "Timecode". Це ж твій рок-гурт, правильно? - я кивнув. - Звичайно, що є деякі недоліки, проте їх досить легко виправити. В тебе цікавий погляд на абсолютно звичайні речі, ще й дуже близький мені стиль. А я люблю працювати з молодими режисерами. - та я досі не розумів до чого він хилить. - Так от, зараз ми працюємо над новим українським серіалом, що по суті справи є антологією жахів. "Книга Темряви", можливо чув?                                                                      

- Не просто чув, а й бачив декілька серій. - відповів я. - Дуже цікаво зроблено, і кожна серія ніби об'єднана однією ідеєю, але чимось і відрізняються.                                                                      

- Бо на кожну серію я запрошую іншого режисера. Скажімо так, це не поганий старт для молодих та талановитих. І я б хотів тобі запропонувати відзняти одну з ідей. Звичайно буде прорекламовано тебе, і ти отримаєш досить не поганий гонорар. - продовжував чоловік. - Тому якщо тобі цікава ця пропозиція, ми можемо обговорити все більш детально і вирішити, коли ти зможеш починати. То як, ти готовий?    

Чи готовий я зняти серію для нового молодіжного проекту, який дивиться стільки людей? Що мою роботу будуть крутити по телебаченню? Здається тут вибір очевидний. Однак щось мене ніби зупиняло. Це був ніби новий міст, що приведе мене на наступний рівень в моїй кар'єрі. І зробити перший крок було неабияк страшно. Адже вже тоді я розумів, що з цього часу все зміниться. Мені доведеться більше часу приділяти режисурі, і відповідно звільнитися з основної роботи. А раптом тут нічого не вийде, і доведеться починати все заново? Це дуже важливе рішення, яке не приймається ось так швидко. Та від мене зараз чекають чіткої відповіді. Чи готовий я ризикнути тим, що в мене зараз є заради примарної надії? Якби ще кілька місяців тому мене спитали про таке, я би обов'язково довго думав. Проте зараз порібно приймати рішення швидко, думаючи про своє майбутнє. Це ж така пропозиція. Її отримує один з сотні режисерів. Але чи впораюся я...