Глава 15

Аня досить швидко приходила до норми, але Віталік все одно дуже сильно нею опікувався. Ми навіть все рідше почали виступати в пабі, та це й було зрозуміло. Однак, як виявилося, була зовсім інша причина. Саме тому він і покликав мене у свій гараж, місце де ми досить часто збиралися та пили пиво, розмовляючи про різні речі. Якраз на якийсь час до них в гості завітала мама Віталі, адже кілька років тому вона вийшла заміж за іспанця, і зараз успішно проживає разом з ним. Свою ж майбутню невістку дівчина просто обожнює, як і вона її. А от друга теж хороші стосунки з вітчимом, на відміну від батька, що покинув їх ще двадцять років тому. Так от, ми взяли пива, і зібралися в нього. Проте кількість алкоголю та закуски давала мені зрозуміти, що ми будемо не одні. Але хлопець мовчав, ніби й не збираючись мені зізнаватися, що ж він задумав.                                                                      

- Віталік, ти або кажеш, що тут буде, або я просто піду додому. - ну, погроза то точно має спрацювати.   

- Якщо я скажу, ти точно підеш. - я не зводив з нього погляду. - Ну добре, я хочу зібрати рок-гурт. Тим паче ти вже так впевнено тримаєшся на сцені. І я обожнюю наші виступи в пабі, але мені цього мало. Розумієш? Думаю ти теж хочеш чогось більшого. Як щодо великого стадіону, які скандують нашу назву? Купа фанатів, міжнародні тури, якісь інтерв'ю. Тільки не кажи, що тобі це не цікаво, бо я знаю, що це не так.                                                                                                                                                              

- Ти точно з глузду з'їхав. В цьому я не збираюсь приймати участь. - я похитав головою, роблячи ковток пива.                                                                                                                                            

- Але ж тобі подобалися наші виступи. - наполягав друг.                                                                      

- Одна справа лабати кавери під гітару в пабі, інша ж робити власну музику. Ти знаєш наскільки це важко? Тим паче в Україні, де рок-музика не дуже то й розвинена. - хоча зізнатись чесно, мені хотілося б спробувати, але розум говорив, що не варто. - Та й і на яку роль ти хочеш мене взяти у твій новий, так би мовити гурт?                                                                                                                       

- Фронтменом, ким же ще. - потиснув плечима Віталік.                                                                      

От зараз я точно не втримався та розсміявся. Серйозно? Тобто він зараз справді хоче віддати мені цю роль в новому гурті? Так вже чомусь повелося, що більшість уваги завжди прикута саме до вокаліста, і на ньому досить велика відповідальність. Це, так би мовити обличчя групи. І Віталік зараз вирішив спихнути це на мене. Чудово просто. Однак якийсь тихий голос в моїй душі повторював, що це було б дуже круто. І я саме про це й мріяв з дитинства.                                                                      

- Це смішно. Ну який з мене фронтмен? - я знову відпив пива. - Добре, після занять з Денисом мій голос покращився, і я буду продовжувати вдосконалювати його. Але для фронтмена потрібно дещо більше ніж просто хороший голос. Харизма, чув про таке? Він має завести весь зал, змушуючи людей приходити на концерти та чекати альбомів.                                                                                         

- І в тебе все це є. Ти просто ніколи не бачив себе зі сторони на сцені. А як дівчата на тебе дивляться. Особливо тепер, після твоїх певних метаморфоз. - він натякав на те, що я підкачався у залі. - Вадиме, давай. Це ж те, про що ти мріяв. Ну що ти втрачаєш? Навіть якщо в нас нічого не вийде, повернешся до свого звичного життя і все. Так, буде боляче, адже мрія розіб'ється. Але я вірю, що в нас все вийде. Зробимо це разом, ми ж найкращі друзі.                                                                                                

Я все ще сумнівався, однак Віталік вже все вирішив за нас обох. З іншого боку і справді, що я цим втрачаю? Якщо навіть ніколи не спробую, то мрія назавжди залишиться недосяжною. Потрібно переступити через власну невпевненість та побудувати міст до того, чого я по-справжньому хочу. Хоч я все ще не знаю, чи варто робити це, але поки я залишився тут. Треба подивитися. А раптом щось і буде. За кілька хвилин прийшли й інші хлопці, і мали можливість з ними нормально познайомитися з усіма. Як виявилося Віталік підготувався, і в нього тут були всі інструменти, де кожен зміг показати на що він здатний. Хлопцям дуже сподобався моя манера виконання пісень. І як сказав мій друг, ми розірвемо цю музичну індустрію.                                                                                                         

Максим, просто геніальний бас-гітарист. Для мене це завжди було досить звичайним інструментом, адже на чотирьох струнах не сильно зіграєш якийсь шедевр. Та він нам показав, що все ж гідний чогось більшого. І якщо чесно, от вже після почутого я розумів, що з цими людьми ми й справді зможемо робити щось гідне. Працював же Макс в юридичній конторі, однак ця робота йому не дуже подобалася. Якщо чесно, якось важко було уявити собі високо, накаченого хлопця з татуювання та бородою в костюмі. Ну що ж, в кожного свої особливості.                                                             

Наступний геній гітари — це Олег. Він з тої категорії людей, які пройдуть повз вас, а ви не згадаєте. Він мав досить звичайну зовнішність, однак коли брав у руки гітару, то починалася справжня магія. Цей хлопець міг так зіграти просту мелодію, що вона торкнеться душі кожного. А от працював хлопець рієлтором, і він просто обожнював свою роботу, адже справді вірив, що допомагає людям знайти свій справжній дім. Він був, напевно, найбільш захоплений серед нас. Його очі буквально горіли музикою, і я це справді цінував.