Глава 14

Моє життя увійшло вже в певний ритм. Я постійно працював, займався музикою чи режисурою. Мене все частіше запрошували в якості режисера для реклами чи якихось незначних роликів, проте до фільмів я ще, так би мовити, не доріс. Та попри це я відчував, що рухаюся у правильному напрямку, і навіть маленькі успіхи додають сил. Я помічав, як з кожним днем моє самопочуття покращується, і разом із цим приходить натхнення.

Але нічого, скоро я знімлю хоча б серію для якогось серіалу. Якщо є мета, і впевнено рухатися до неї, то все обов'язково так і буде. Та на цьому шляху виникло досить багато перешкод, і я вже знав, що легко не буде. Кожна нова робота, кожен новий проект вимагав від мене витримки, часу та енергії, але я не хотів зупинятися.

В якийсь момент в Ані почало погіршуватися здоров'я, і з кожним днем їй ставало лише гірше. Вони одразу ж пішли по лікарях, але аналізи та обстеження були в нормі, ніби з дівчиною нічого серйозного. Проте ми помічали, що вона марніла на очах, втрачаючи силу і колір щік. Я бачив, як хвилювався Віталік, який намагався залишатися спокійним, але очі його видавали тривогу.

А разом з нею змінювався й Віталік. Було видно, що хлопець дуже сильно переживає за свою кохану, адже боїться її втратити. Я намагався підтримувати його як міг, навіть якщо це означало, що мені доведеться залишити власні справи на другий план. Ані краще не ставало, і це робило мене безсилим свідком чужого болю.

Все ж вони вирішили звернутися ще до одного лікаря, який і виявив причину. В дівчини була пухлина, яку терміново треба прооперувати. Ще б тижня два, і ми могли просто б не встигнути. Серце стискалося від думки, що доля могла виявитися настільки жорстокою.

Вічний оптимізм Ані навіть тут не покинув її, хоча вона і жартувала через силу. Я розумів, що їй боляче, тому весь свій вільний час проводив у друзів. Їм була потрібна моя підтримка, адже для них настали складні часи. Гроші на операцію були, і нам навіть пощастило знайти лікаря, який погодився взятися за це.

Однак був дуже великий ризик того, що це може не спрацювати, і дівчина просто помре. Я бачив, що для Віталіка це неймовірно складно, адже він ніби відчував весь біль своєї коханої. Мені ж це все нагадувало те, коли мій батько помирав, коли я відчував безсилля і розпач, і жодні слова не могли полегшити цей біль.

Але цього разу так не буде. Аня сильна, та й хвороба її ще на ранній стадії. Вона з усім впорається, я це відчував у кожному жесті, у кожній її посмішці, яка, хоч і слабка, але була щирою.

В день операції я взяв вихідний та був з другом в лікарні, адже йому потрібна була моя підтримка. Я бачив, що він настільки хвилюється, що навіть вже не стримував сльози. Кажуть, ніби хлопці ніколи не мають плакати. Однак бувають моменти, коли стримуватися вже немає сил. І тоді тільки справжні чоловіки зможуть показати свою слабкість.

Мені й самому було важко уявити, що з Аньою може щось статися. Ми з нею не так давно знайомі, але ця дівчина запала мені в душу, ставши справжньою подругою. Тому навіть уявляти не хочу, що зараз відбувається в душі Віталіка. Я ж просто поклав руку на плече другові, відчуваючи, як його тіло напружене, як він тримає себе в напрузі від страху і хвилювання.

- З нею все буде добре, - промовив я. - Лікар сам сказав, що прогнози хороші. Тому нам варто заспокоїтися і вірити в краще.

- А якщо ні? - він уважно подивився на мене. - Вадиме, я не можу її втратити. Я так сильно кохаю Аню, що більше не уявляю свого життя без неї. Якщо щось піде не так...

- Не треба думати про погане. Аня дуже сильна дівчина, вона впорається з хворобою, а лікар зробить операцію як треба, - я намагався звучати як можна впевненіше. - Нам просто треба почекати. Лише просто почекати. Світ не настільки несправедливий, аби така неймовірна людина померла.

- Дякую, - врешті прошепотів він. - Що ти зараз поряд зі мною.

- Я завжди буду поряд, брате, - мені навіть вдалося посміхнутися. - Як і ти зі мною. Для цього в нас є наша дружба.

Він же лише кивнув, навіть не в змозі відповісти. А я ж згадав слова Ані на її дні народженні, що стали вже пророчими. Одного разу настане момент, коли Віталіку знадобиться моя допомога...

І саме так і сталося. І я чомусь був впевнений, що ще не раз ми отак будемо підтримувати одне одного в важкі моменти, та поділяти хвилини радості. Зараз я намагався налаштувати себе на позитив, адже все буде добре.

Аня впорається з хворобою, потім вони зіграють весілля. Принаймні це те, у що я хотів вірити і намагався впевнити в цьому ж і Віталіка. Однак все міг змінити лише лікар, який би сказав свій вирок. Хвилина за хвилиною, година за годиною, а ми досі не маємо ніякої відповіді. І я вже справді починав боятися, а що відчував в той момент Віталік, навіть думати не хочу.

Але ось вийшов доктор, знімаючи рукавички. Його кроки були впевненими, а посмішка на обличчі здавалася промовистою. Серце на мить зупинилось, адже я просто не знав, що зараз буде.

- Операцію ми провели успішно, загроза минула. Зараз вона якийсь час пробуде ще під наркозом, а потім знадобиться певна реабілітація, - він посміхнувся. - Та з нею все буде добре.

Я почув, як Віталік шумно видихнув, заховавши обличчя в долонях. З Аньою все буде добре, лікарям вдалося врятувати її. Сотні емоцій сколихнулися в мені, і я відчув неабияку радість. Дівчина буде жити. І це була найкраща новина для нас обох.

- Дякую вам, лікарю, - Віталік потиснув руку чоловіку, хоча його досі всього трусило. - Ви не уявляєте, що зараз зробили для мене. Я можу зараз її побачити?

- Ні, деяких час їй потрібен аби прийти до тями після наркозу, а потім так. Проте не надовго, - напевно лікар вже звик до таких питань, адже відповідав абсолютно спокійно. - Ще потрібно буде дещо для реабілітації, тому потім підійдете до мене і я все вам розповім.

Друг лише кивнув, а лікар поспішив піти. Я бачив, що його все ще трусило, тому просто обійняв його. Так, не лише дівчата люблять це робити, хлопці також. Він поступово почав заспокоюватися, адже його дівчині більше нічого не загрожує.