Глава 4

Університет... Для багатьох це найщасливіший час в їх житті, однак мені він запам'ятався зовсім іншим. Мені таки вдалося вступити на режисерський факультет, ще й отримувати нехай і невелику, проте стипендію. Однак нам цього зовсім не вистачало. Ще на другому курсі я вирішив переїхати від батьків, знімаючи квартиру разом з Аліною. Вона була не великою, але дівчина в ній створювала справжній затишок. А цей аромат її страв... Як виявилося вона зовсім не вміла ні готувати, ні нормально прибирати. Та все ж вчилася, намагаючись зробити все, аби нам було комфортно. А ще вона вступила на юридичний факультет, як і хотіли її батьки. Вони оплачували навчання, а Олексій не раз намагався допомогти мені з роботою. Але ми вирішили бути самостійними. Це я вже потім дізнався, що Катерина кожного місяця давала доньці певну суму коштів, які вона витрачала невідомо куди. Хоча, можна було б здогадатися, адже вона звикла до гарного життя, яке я не міг їй подарувати. Кохання виявилося зовсім не таким, як Аліна собі уявляла.                                                                      

Я ж в той самий час влаштувався на роботу в той самий автосервіс, де працював мій тато. Робота була не складною, адже мене з самого дитинства вчили всім цим премудростям. Однак я відчував, що це зовсім не те, чим мені хотілося б займатися. Я мріяв про славу в режисерському кріслі чи на рок-сцені. Проте для першого мені потрібно спочатку вивчитися, а для другого зібрати свій власний рок-гурт. А на це в мене не було часу. Аліна була моїм Всесвітом, я навіть друзів не мав. У той час як всі одногрупники йшли на пиво, я працював для нашої родини. І вже на останньому курсі був готовий зробити їй пропозицію, але чомусь так і не наважився.                                                                      

Випускний для мене обмежився лише врученням диплому. Та це не принесло мені нічого хорошого. Як мені завжди всі й говорили, в цій сфері можна досягти чогось лише грошима чи зв'язками. І усюди мені ввічливо відмовляли, порадивши звернутися до когось іншого. Але я не здавався, стукаючи у кожні двері, що зустрічав на своєму шляху. Лише через три місяці прийшло абсолютне розчарування. Все частіше я ставав більш нервовим та закривався у собі, не підпускаючи навіть кохану дівчину. В один момент всі мої мрії почали руйнуватися, і я зіштовхнувся із суворою реальністю. Напевно мені доведеться все життя пропрацювати на автосервісі, як мій батько. Ну що ж, якщо поряд буде Аліна, то я навіть не проти. Але того вечора, коли ми вперше серйозно посварилися, до нас прийшла мати дівчини. І це стало відправною точкою нашого фіналу...                                                                      

Катерина вже була в нас, коли я прийшов додому. Дивно, адже їй ніколи не подобалася наша квартира. Невелика однокімнатна, з широким та гарним балконом, маленькою кухньою та радянським ремонтом. Та мене все влаштовувало, адже тут жило кохання. Принаймні так я тоді думав. Жінка про щось розмовляла з донькою, намагаючись її переконати. І Аліна звучала все більш невпевнено. Значить час мені втрутитися.                                                                                                                                            

- Я тобі кажу, що твій Вадим не здатний заробляти на життя. Ти бачиш до чого все призвело? Ти живеш тут і відкладаєш гроші, аби купити собі просту помаду. - обурювалася Катерина. - Я вже прийняла твій вибір, хоча сама знаєш мою думку стосовно цього всього. Хоча б візьміть від нас гроші.                     

- Мамо, ми... - але дівчина перервалася, побачивши мене. - Вадим, ти сьогодні щось рано.              

- Роботи було менше. - я поцілував Аліну в щоку та привітався з її мамою. - Не знав, що у нас гості. Не те, що я вам не радий...                                                                                                                           

- Я просто хотіла провідати вас. І принести дещо. - вона витягнула конверт з сумочки та поклала його на стіл. - Тут вистачить на якийсь час і на те, аби зняти нормальну квартиру. Вадиме, а тобі варто поговорити з Олексієм, він допоможе тобі з пошуком нормальної роботи. Ти ж не збираєшся все життя бути нікчемним.                                                                                                                                            

Ось цим вона мене вже досить сильно ображала. Я не збирався приймати допомогу ні від кого. Ми всього досягнемо самі, я в цьому впевнений. Лише головне, щоб дівчина була поряд зі мною та підтримувала. Та ця жінка вже в котре не хотіла приймати нашої відмови. Вона не хотіла розуміти, що і я відмовився від багато чого заради цих стосунків, не лише її донька. Мені довелося подорослішати та почати заробляти ще на другому курсі, аби утримувати нас. Я був змушений відмовитися від своєї мрії. Та їй, здавалося б, було байдуже.                                                                                                         

- Як я вже і казав, ми не приймемо ваші гроші. - я чув, що дівчина поряд важко видихнула. - Нам вони не потрібні, адже у нас все є.                                                                                                         

- Алінко, сонечко, залиш нас з Вадимом вдвох, добре? - Катерина фальшиво посміхнулася своїй доньці.                                                                                                                                            

А та лише кивнула, та поспішила піти геть. Мені не зовсім хотілося залишатися наодинці з цією жінкою, однак я мав це зробити заради своєї коханої. Значить розмова на мене чекатиме неприємна і досить емоційна. Ну що ж, чудово просто. Але я вже не той хлопчик, що тікає від проблем.                     

- Вадиме, ти мені завжди здавався досить розумним хлопцем. - вона мало не скривилася на цих словах. - І я знаю, що ти кохаєш мою доньку. Але зрозумій мене, Аліна звикла до іншого життя. І їй важко ось так швидко переналаштуватися. Тому якщо ти справді маєш до неї щирі почуття, краще прийми ці гроші. Заради вас обох.