Глава 2

Все змінилося в той день, що став для мене відправною точкою. Я знайшов дівчину, що приймала мене таким, який я є. Вона просто була поряд, не вимагаючи нічого більше. Аліна стала моїм острівком щастя.

Спочатку я навіть не міг повірити, що це все відбувається зі мною. Особливо в ті моменти, коли вона відкрито демонструвала свої почуття до мене в школі. Її легкий дотик, усмішка, погляд, що затримувався довше, ніж зазвичай — усе це здавалося мені справжнім дивом. В якийсь момент я перестав бути невидимкою, адже поряд зі мною була Аліна. У класі, де я роками сидів майже сам по собі, тепер було місце для когось, хто вмів розтопити навіть моє збайдужіле серце.

Я не знав, що таке кохання, навіть не вірив в нього. Це завжди була лише гарна казочка, якою люди заспокоюють себе. Хоча в моїх батьків було дещо більше, ніж проста прив'язаність. Я бачив, як мама вміє розрадити тата після важкого дня, як він мовчки допомагає їй на кухні або вкриває ковдрою, коли вона засинає на дивані. Це була якась тиха, глибока єдність, що не потребувала гучних слів.

Однак зараз я побачив зародження чогось нового в моєму серці. Мені хотілося її бачити постійно, чути її голос чи просто відчувати поряд. Я буквально жив нею. Я бажав їй справжнього щастя, навіть якщо вона і не зможе бути зі мною. Іноді вночі я прокидався й ловив себе на тому, що думаю лише про неї: про її сміх, про те, як вона закусує губу, коли хвилюється, або як мружиться від сонця.

І це стало якимось незрозумілим відкриттям. В один момент просто всім моїм Всесвітом, повітрям без якого я не виживу, стала Аліна. Як я раніше жив без неї? Зараз мені здавалося, що моє минуле було просто сірою буденністю, з якої я не міг вибратися. Проте все змінилося лише з однією появою небесних очей, і я втратив голову.

Ми кожного дня проводили час, просто мріючи про майбутнє. Довгі прогулянки парком, вечори на лавці біля її під’їзду, годинні телефонні розмови — усе це стало для мене дорожчим за будь-які подорожі чи подарунки.

Я навіть поділився з нею своїми мріями про режисерський факультет, а от вона воліла б займатися хореографією. Її очі тоді світилися, коли вона говорила про танці, і я уявляв, як вона колись вийде на сцену. Однак лише через наполягання батьків дівчина таки збиралася вступити на юридичний факультет.

Вони її ніколи не розуміли, особливо мати. Аліна взагалі мало говорила про них, адже це здавалося болючою темою. Коли я обережно намагався дізнатися більше, вона лише знизувала плечима й швидко змінювала тему. Я ж хотів захистити її від всього світу, заховавши у своїх обіймах, щоб ніхто більше не змусив її відчувати себе нещасною.

Перше кохання, перші стосунки — це завжди буває якось по-особливому. Проте я хотів, аби це ніколи не завершувалося. Тому і за чотири місяці нашого кохання я наважився на рішучий крок — познайомити її зі своїми батьками.

Аліна досить довгий час відмовлялася, боячись не сподобатися їм. Вона соромилася навіть говорити про це, іноді нервово перебирала пальцями край сукні, коли я заводив мову. Але це змушувало мене ще сильніше полюбити її. Вона така мила у своїх хвилюваннях. Та я не помітив, що за цим всім приховується дещо більше. Я б ніколи цього не розгадав, адже очі були засліплені коханням.

Я так поспішав спалити той останній міст, який розділяв нас, що просто забув прихопити все необхідне. Якимось чином мені таки вдалося вмовити дівчину, і тієї суботи вона стояла на порозі мого дому. Ще більш прекрасна, ніж завжди, у своїй простій чорній сукні та з природною красою. Вкотре я задумався, чому вона обрала саме мене. Але серце ж не питає, кого йому кохати.

- Я не запізнилася? - мило посміхнулася вона.

Ні, вона ніколи не спізнюється. На жодну хвилину, приходячи навіть раніше. Звичайно бували різні ситуації, однак Аліна попередила б. Але це саме те, що подобалося мені в ній.

Вона так відрізнялася від інших дівчат, ніби сонечко, що вирішило осяяти своєю присутністю ніч. Та чи гідний я її? Напевно на це питання просто неможливо отримати відповідь. Мені й життя буде мало, аби довести своє кохання. Мама ж самого ранку чекала зустрічі, готуючи свої фірмові страви, а тато навіть залишився вдома, аби трохи провести часу з родиною.

Це були дуже рідкісні моменти, бо він працює майже без вихідних. В дитинстві я дуже ображався на таке, але цінував той час, що він був поряд. Тато і справді став для мене найкращим другом, з яким я міг поділитися будь-чим. Як я вже і казав, моя родина — це цілий всесвіт, в якому я хотів би провести вічність.

Однак Аліні не дуже сподобалася наша квартира. Я бачив це по фальшивій посмішці, з якою вона оглядала наші простенькі меблі, старезний телевізор чи маленькі кімнати. Звичайно, вона ж звикла зовсім до іншого життя.

Може її родина і не була багатою, та вони точно ні в чому не потребували. Це вгадувалося навіть в її вмінні подавати себе в найпростіших речах. Але дівчина пішла по іншому шляху, не такому, який обрали для неї батьки.

Коли ми сіли за стіл, батьки обережно розпитували в неї про її життя та плани, і вона досить стримано відповідала їм, майже не куштуючи страви. Можна було б подумати, що їй просто некомфортно тут, та я бачив справжній страх. Страх не сподобатися родині свого хлопця.

А вона знала ж наскільки це важливо для мене. І я намагався підтримати її як міг, однак згодом це не знадобилося. Аліна прекрасно впоралась сама. За пів години атмосфера напруження спала, і вечір проходив просто чудово. Вони говорили на стільки тем, що я просто перестав слідкувати за розмовою, зосередившись на своїх думках.

Ми зробили наступний крок в наших серйозних стосунках, проте я не думаю, що вона захоче зробити те саме зі сторони своєї родини. Її тато та мама навряд чи мене сприймуть через фінансове становище. Але ж спробувати то варто.

Після вечері було вже занадто пізно, тому я і пішов проводити дівчину додому. Всю дорогу вона мовчала, а тоді лише поцілувала в щоку і зникла за дверима під'їзду. На якийсь момент я вже подумав, що це кінець і я втратив її. Невже щось пішло не так?