Глава 1

А знаєте, моя історія починається досить буденно. Я народився в столиці нашої України в самій звичайній родині. Батько працював у автосервісі, а от мама просто вчителька молодших класів. Але я ніколи не жалівся на своє життя, адже воно було просто неймовірним. Так, не сповненим різних подорожей, дорогих подарунків чи якогось особливого статусу у суспільстві, який приносили лише великі статки. Та в мене було найщасливіше дитинство, бо воно було справжнім. Саме таким, яким має бути, коли всі друзі спілкуються з тобою саме через те, що ти такий, який є. Чи хотів би я щось змінити в ньому? Лише одне — аби воно тривало якомога довше.                                                                      

Школа ж стала для мене суцільним розчаруванням. Весь час я намагався довести своїм однокласникам, що нічим не гірший за них. Але в такому віці твоє положення диктує те, як ти вдягнений. Пам'ятаю, як мама старається, відкладає якусь копійочку з невеликої зарплати, аби порадувати мене новим светриком. І от я йду в ньому, а з мене лише насміхаються, адже він не достатньо дорогий. Мені дуже образливо, та плакати не можна, адже чоловік має бути сильним. Цю фразу я ще багато раз повторював собі протягом усього мого життя. Пройдуть роки, і вони зрозуміють свою помилку, та тоді я так і не знайшов справжніх друзів. Весь світ мій обмежувався стінами невеличкої двокімнатної квартири, де завжди були поряд найрідніші люди, заради яких я був готовий перевернути світ.                                                                                                                                   

Лише в десятому класі все змінилося. Ні, я не став якось особливо виділятися, проте в нас з'явилася новенька — Аліна. Я був заворожений її красою, як і кожен хлопець. Довге світле волосся, яскраві блакитні очі та прекрасне обличчя. Така ніколи й не подивиться на мене. А я навіть і не намагався. Я жив мрією, що через два роки зможу вступити на режисерський факультет або займатися музикою, що завжди була моєю розрадою. А батьки ж мене в усьому підтримували. Та зараз... Зараз якось треба перечекати ці два роки.                                                                                                         

Але все змінилося в один момент, коли Аліна вперше заговорила зі мною. І я просто потонув тієї весни в її безмежно-блакитних очах...                                                                                                         

Дні змінювалися ночами, однак в моєму житті все залишалося сталим. Школа стала для мене особистою кліткою. І хоч і кажуть, що це ніби міст між нами та майбутнім, та я волів би його спалити. А разом з ним і спогади, що пов'язані з цими роками. Однак того дня все змінилося, коли Аліна підсіла до мене на уроці англійської мови. Звичайно, я не здивувався, адже доволі добре вчився. Особливо вдало мені давалися мови. Дівчина просто хотіла, аби я їй допоміг. Вона знала, що дуже гарна, тому вдало користувалася цим. Але я справді насолоджувався тими моментами, поруч з нею. Проте її зовсім не цікавило навчання. Тут було щось інше. Якби ми народилися в інший час, я б навіть подумав, що сподобався їй. Проте зараз продовжував шукати причину. Але після уроків вона мене здивувала мене ще більше, змушуючи втратити голову.                                                                      

- Вадиме, а ти не проводиш мене додому? - мило запитала вона, перекидаючи своє волосся на інший бік. - Сам знаєш, які зараз чутки ходять, а ти сильний хлопець.                                                         

Думаю, що саме в цей момент мене ще більше зненавиділи всі хлопці нашого класу, адже вона попросила про це саме мене. Байдуже, що це була відверта брехня, а може вона просто насміхалася з мене? Однак я не зміг стриматися, і погодився зробити це. Взявши портфель Аліни, ми разом вийшли зі школи. Як виявилося, навіть жили в одній стороні. Дівчина всю дорогу розповідала про щось, проте я мало прислуховувався. Мене більше цікавило питання, що я так і не наважився поставити. Та коли ми дійшли до під'їзду, то часу на сумніви не було. Інколи все ж потрібно виходити зі своєї зони комфорту і робити перші кроки на шляху до щастя.                                                                      

- Аліно, чому ти попросила саме мене тебе провести? - не втримався я. - Це ж міг бути будь-який хлопець з нашого класу. Однак ти обрала мене. Чому? Просто якщо це якийсь жарт чи жест доброї волі, краще одразу відмовитися.                                                                                                         

- Невже ти зовсім у себе не віриш? - розсміялася вона. - Ти не схожий на інших, а я ж спостерігала за тобою з того самого часу, як почала з вами вчитися. Ти справжній і щирий, а це в наш час буває дуже рідко. Таких людей треба оберігати від всього. До того ж, — Аліна уважно дивилася мені в очі. - Ти подобаєшся мені, хоча ми майже не знайомі. Щось є таке особливе, що приваблює інших дівчат.      

- Ти зараз просто жартуєш. - я протягнув їй портфель. - Добре, я вже напевно піду. Гарні слова, і я навіть майже повірив в них.                                                                                                         

- Тоді повір і цьому.                                                                                                                                

Я не знав, що відбувається, та в наступний момент Аліна потягнулася до мене та поцілувала. Мені здавалося, ніби весь світ навколо завмер, звузившись до всесвіту, де лишися тільки ми двоє. Мій перший поцілунок, який я так довго хотів отримати. Ще й з дівчиною, про яку мріяв весь клас. Десь в глибині душі закрадалися думки, що вона просто жартує наді мною, однак в цей момент було якось байдуже, адже вирвалися всі ті емоції, що я завжди тримав у собі. Важко це далося нам, та ми відсунулися одне від одного. Аліна тремтіла, проте я не думаю, що це було від холоду. Почуття переповнювали нас обох.